«Звернувся на сході у госпіталь - сказали, що «кошу» від армії» - боєць з Горохівщини

У його палаті – багато світла, тепла та любові. Тут – особлива атмосфера. За лікарняним ліжком, на підвіконні – картини. У них – його душа, його світ, його біль, його переживання і те, що не можна пояснити словами.

Ці картини продають через благодійний аукціон, а виручені кошти витрачають на лікування дітей та молодих людей, чиє життя, як і його, страшна хвороба поділила на «до» та «після», йдеться у матеріалі щотижневика Волинські Новини від 23 лютого (№7 (55).

У цьому лікарняному закладі багато тих, хто побачив пекло війни, перед чиїми очима гинули побратими, хто був на межі життя та смерті. Тому й медики у Центрі реабілітації учасників АТО, який створено на базі Волинського обласного госпіталю ветеранів війни, тут лікують не лише тіла, а й душі. Тут усі – неначе свої. Бо по пораду та підтримку сюди йдуть цілими сім’ями.

21-річний боєць окремого танкового батальйону 54-ї бригади Володимир Бабій потрапив на службу фактично напередодні 2015 року.

У Володі – лише мама, має хлопець 28-річну сестру та 11-річного братика. Тато юнака контакти з ним узагалі не підтримує. Усе життя хлопця – це боротьба. За свої два десятки років мусив витримати чимало. До війни встиг попрацювати на будівництві, у київському фітнес-клубі.

Сім’я Бабіїв – із Горохівщини. Але до 13 років Володя жив у Кіровограді, там був і зареєстрований, а тому звідти й мобілізували.

В АТО його часто турбував голов­ний біль. Часом такий сильний, що таблетки доводилося пити мало не жменями, у тому числі й спеціальні знеболювальні препарати, які використовують у військах НАТО. Та не було часу думати про особисті проблеми. Адже щосекунди під градом куль та пострілами кулеметів він боровся за право жити у мирній країні.

Володя розповідає, що ще під час служби в нього почав падати зір.

«Мене хотіли комісувати, але дотягнув до дембеля, – каже хлопець. – Коли ж звернувся на сході у госпіталь зі скаргами на здоров’я, сказали, що «кошу» від армії».
 

Після остаточного підтвердження раку бійця лікували у кіровоградському онкодиспансері. Про той час хлопець говорить небагато. Каже лише, що ставлення волинських лікарів та кіровоградських – просто не порівняти.

У молодого атовця з Горохівщини рак. Допоможіть врятувати його життя

Двічі Володю оперували в Інституті нейрохірургії імені Андрія Ромоданова. Однак онкозахворювання не відступило.

Волинські лікарі фактично поставили хлопця на ноги. І хоча попереду ще тривалий процес лікування, зараз справи пішли на поправку.

«Скільки об’їздив інститутів і лікарень – тут найкраще. Спочатку лікувався у Волинському онкодиспансері, потім перевели сюди (у Центр реабілітації учасників АТО, який діє на базі Волинського обласного госпіталю ветеранів війни, – ВН). За два тижні вже сам міг ходити, покращився зір. Зараз почав набирати вагу. Думав, що мені лишилося кілька днів, а в Луцьку за місяць поставили на ноги», – розповідає Володимир.
 

А найголовніше, каже хлопець, тут він – не сам.

«До мене приходить багато волонтерів, студентів, друзів. Раз на тиждень приїздить братик, якого вчу малювати. Провідує дівчинка, її брат Нікіта лікується від раку в Італії. Навіть коли нікого нема, я відчуваю, що не сам», – ділиться хлопець.

Малювати Володимир почав усього кілька тижнів тому. В онкодиспансер приїхав волонтер, боєць батальйону «Айдар» Руслан Ка­шаюк. Тоді вони вирішили малювати на склі, щоб допомогти хлопчикові Данилку, який лежить в онкодиспансері і в якого рак крові.

Хворий на рак атовець з Горохівщини рятує життя п’ятирічному хлопчику, пишучи ікони

Першою Володя намалював ікону. Образ придбала волинська волонтерка Наталія Ариванюк за 2,5 тисячі гривень. Її подарувала Данилку. А з виручених коштів 1,5 тисячі віддали на лікування хлопчика, а тисячу – для Володимира Бабія.