«Синій кит» розпочався зі вседозволеності, – ощівський священик

10 березня  виповнилося 10 років пастирського служіння настоятеля Хрестовоздвиженського храму села Ощів священика Романа Світлика. З нагоди ювілею отець Роман дав ексклюзивне інтерв'ю. Пише Горохівське Благочиння.

До вашої уваги спілкування Романа Новосада із Романом Світликом. Текст подаємо без змін.

Слава Богу, всечесний отче! Благословіть!
Скажіть, будь ласка, що вас привело до церкви? Відомо, що у становленні кожного священика велику роль відіграє духовний наставник. Чи був він у Вас?

- Пригадую, коли я ще навчався у школі, а це були 90-ті роки, до нас у церкву набирали пономарів. Трьох знайшли, а четвертого не було. Хоча багато хлопців хотіло. І якось у школу прийшов священик. Я тоді привітався із ним: «Добрий день!». Я досі не можу собі цього пробачити. Як це так, сказати до священика: «Добрий день!». І після цього, коли я стояв на Літургії, до мене підійшов один із пономарів і покликав у вівтар. Наш священик отець Ярослав Івануса запропонував мені стати пономарем. І я погодився. Зараз мій духовний наставник отець Ярослав служить у Черкаській єпархії благочинним Золотоніської округи. Так почалося моє церковне служіння. Ішли роки, відходили і приходили нові пономарі, а я постійно був при храмі. І хоча доводилося працювати і на світських посадах, я ніколи церкви не покидав. Вступив у семінарію, здобув духовну освіту. І я сьогодні особливо вдячний отцю Ярославу за все, що він мені передав. Я підтримував із ним стосунки тоді, коли він виїхав у Черкаси, він мені рекомендацію у семінарію написав, благословив мене на священицьке служіння. З дитинства я хотів стати лікарем. Але так Бог направив, що зараз лікую людські душі.

Розкажіть детальніше про Вашу священицьку хіротонію.

- Як сьогодні пам'ятаю, 10 березня 2007 року у Свято-Покровському кафедральному храмі Волинської єпархії УПЦ наш тодішній правлячий митрополит Ніфонт рукопоклав мене у священика. Я тоді дуже хвилювався, адже священик - це не професія, а, передусім, покликання, спосіб життя. Але у мене була хороша практика, оскільки розпочався Великий Піст, і саме тоді я спізнав усі особливості священицького служіння. Пригадую, як служив ранні Літургії у Свято-Пантелеймонівському храмі, інколи - у Свято-Покровському. Хочеться подякувати усім, хто посприяв початку мого служіння, зокрема митрополиту Ніфонту, викладачам ВДС, настоятелю протоієрею Георгію Шевчуку та клірикам Свято-Покровського кафедрального храму, моєму тестю протоієрею Василію Хомляку із Терешківців, а також рабі Божій Олені, що люб'язно надала нам із матушкою житло в Луцьку.

Де Ви розпочинали пастирське служіння?

- Моєю першою парафією був Свято-Вознесенський храм у селі Кобче Рожищенського благочиння. Прослужив я там 4 роки, допоки мене не забрали до себе ощівчани. Це була моя перша школа служіння на сільській парафії. Досі люди в Кобчі мене пам'ятають, дзвонять, запрошують до себе.

У листопаді минулого року минуло п'ять років від часу, коли Вас було призначено настоятелем Хрестовоздвиженського храму села Ощів Горохівського благочиння. Що змінилося за цей період?

- Не буду вихвалятися, але, дякуючи Господу Богові та усім святим, Заступниці нашого Ощева Пресвятій Богородиці, вдалося досягти багато. І куполи поставили, і церкву перекрили, і розпис зробили, оновили Престол, жертвеник, церковне начиння. З Божою допомогою усе це зробили парафіяни своїми силами. Я лише натхненник. Та це не головне. Важливо привести людей до Бога, зробити їх віруючими, милосердними, прищепити любов і повагу до Церкви. Це напевно, найголовніше досягнення. Я не хвалюся, бо не маю таких великих духовних здобутків, які, скажімо, мають видатні сучасні богослови та проповідники. Апостол Павло говорив, що хвалитися треба тільки своїми немочами. Їх і розповідаю.

До Вас обов'язки настоятеля храму понад 20 років виконував митрофорний протоієрей Миколай Мельничук. Чи продовжили Ви справу отця Миколая в Ощеві?

- Протоієрей Миколай Мельничук був одним із найавторитетніших кліриків Волинської єпархії, духівником Горохівського благочиння. У Ощеві у нього залишилося чимало духовних чад, усі селяни із вдячністю та повагою згадують цього священика. У поминальних грамотах багатьох родин отець Миколай стоїть на першому місці, а це свідчить про неабиякий його авторитет.

Усе те, що залишив мені покійний протоієрей Миколай, я перейняв і продовжив. Зокрема, центральний купол було встановлено саме за сприяння та молитовної підтримки отця Миколая у жовтні 2009 року.

Привертає увагу велика кількість соціальних проектів, що реалізовується на Вашій парафії, а це, зокрема, волонтерська діяльність. Що Вас мотивує до такої діяльності і чи важко її проводити в умовах збройного конфлікту на Сході нашої держави?

- Коли почалася війна на Сході України, ми розпочали збирати кошти для наших хлопців, продукти, необхідні речі. Згадую, як і по селі їздили, збирали, і у церкві пункт збору облаштовували. Завдяки активній співпраці із членами Горохівської ради волонтерів, зокрема із волонтером Або Саджаєю, ми внесли свою посильну лепту у благородну справу допомоги Українській Армії. У 2016 році виник ще один напрям нашої волонтерської роботи - допомога сім'ям загиблих воїнів АТО. Із Ощева двоє людей - Володимир Павлюк та Олександр Міхєєв віддали своє життя за Україну. Ми збирали кошти мамі Володимира Вірі, його донці Маші, а також важко хворому сину Олександра Міхєєва Богданчику, котрий від народження страждає на ДЦП.

До слова, волонтерська діяльність - не єдиний напрям нашого соціального служіння. Це і допомога хворим, немічним, людям похилого віку, турбота про малозабезпечені родини. Завжди навчаю своїх парафіян жити за євангельським принципом: «Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть».

Чи продовжуватиметься соціальне служіння?

- Обов'язково, адже нині усе актуальнішими стають слова Спасителя і Господа нашого Ісуса Христа: «Возлюби ближнього свого, як самого себе».

Двоє людей із Ощева - Володимир Павлюк та Олександр Міхєєв - військові, що загинули за незалежність і територіальну цілісність України. Як церковна громада долучилася до організації їхнього похорону?

- Наше благочиння і наша парафія взяла на себе левову частку в організації похорону бійців. Разом із виконавчим комітетом сільської ради та Горохівською радою волонтерів ми зустріли «Вантаж-200» у Ощеві, завжди супроводжували домовини Героїв. Чин похорону очолив речник Волинської єпархії протоієрей Валентин Марчук. Заупокійні піснеспіви виконував хор священиків Горохівського благочиння під керівництвом священика Андрія Гаврилюка. Зараз, коли минув рік від часу смерті бійців, ми не перестаємо згадувати про них і молитися за упокій їхніх безсмертних душ.

Зараз, якщо зайти на ресурси Інтернету і ввести у пошуковику слово «Ощів» і разом із ним «храм» або ж «церква», то з'являється велика кількість новин. Як вдається підтримувати таку інформаційну насиченість сайту вашої парафії?

- Пригадую як рік тому, 25 січня до мене подзвонив прес-секретар нашого храму Роман Новосад і попросив благословення на створення сайту парафії. Я спочатку до цього поставився насторожено, оскільки не з чуток знаю, що для успішної реалізації медійних та інформаційних проектів потрібні величезні ресурси та праця. Але благословення дав. І не жалкую про це. Бо дійсно, саме завдяки роботі адміністрації сайту усі тепер можуть вільно почитати про всі події та заходи, які ми проводимо. За рік діяльності сайту вдалося налагодити співпрацю із багатьма мас-медіа Волині, зокрема із газетою «Горохівський вісник» та сайтом «Район.Горохів».

Діяльність сайту спонукає до активної реалізації різноманітних проектів, наприклад, нещодавно ми передали стародруки із храму у археологічну кімнату при ВДС. Надалі ми продовжуватимемо усі починання і не залишимо читачів сайту без цікавої інформації.

До речі, ми ще до створення сайту зреалізували чимало інформаційних проектів, зокрема видали з нагоди 25-річчя храму книгу «Небесна Святиня», яка отримала чимало схвальних відгуків від священиків та парафіян, а також видавали різноманітні брошури, що розкривали правду про діяльність різноманітних тоталітарних сект та неорелігійних угруповань.

Як до Вас ставилися парафіяни одразу по приході на парафію? Чи змінилося ставлення зараз?

- Прийняли мене дуже тепло. І тимчасову оселю знайшли, з ремонтом допомогли, усіляко підтримували. Так само і у храмі. Зі старостою я швидко порозумівся. Важче було із хористами, оскільки на початках я проявляв особливу вимогливість і не мав права допустити будь-якого огріху в Богослужінні. Але з часом вони до мене звикли. І я без них зараз себе вже не уявляю. Дуже добре, коли навколо тебе однодумці, люди, що завжди підтримають і зрозуміють. Зараз, якщо з'являються якісь труднощі, ми спільними зусиллями успішно їх долаємо. Дякую усім моїм парафіянам за підтримку. Особливо вдячний тим, хто допоміг мені облаштувати житло, а також хористам, старості, прес-секретарю, парафіяльній раді. Хочеться подякувати також і моїй матушці Ользі, котра постійно поруч зі мною допомагає вирішити усі проблеми, завжди підтримує, підказує, наставляє.

Чи співпрацює храм із позацерковними установами?

- Налагоджена у нас співпраця зі школою села Ощів, де проводяться духовні бесіди, уроки. Завжди на всі урочисті свята запрошують священика. Хочеться подякувати педагогічному колективу школи, директору Наталії Притолюк за те, що постійно підтримують мої ідеї, зокрема, тим вчителям, що сформували наш хор духовної пісні, який нещодавно став учасником ХІ Різдвяного благодійного концерту у РНД «Просвіта» м. Горохова. Також особливу вдячність висловлюю завідуючому клубом села Ощів Миколі Ващуку та членам клубної ради, за те, що завжди проводять різдвяні та інші дійства, популяризуючи таким чином і православну віру, і українську культуру. Зокрема, уже традиційно День села в Ощеві відзначається 28 серпня - на велике дванадесяте свято Успіння Пресвятої Богородиці. Також дякую депутатам та виконавчому комітету Терешківцівської сільської ради на чолі із Тамарою Войтович, які підтримують парафію матеріально, голові ПОСП "Україна", що у селі Вільхівка, Григорію Шереметі, що побудував у нас і криницю, і капличку, іншим явним і таємним благодійникам.

Зараз серед молоді побутує думка, що Церква і релігія - поняття архаїчні. Триває стрімка атеїзація суспільства. Це і призводить до появи різноманітних рухів суїцидального характеру, таких як «Синій кит» та тому подібні. Як утриматися молодим людям від згубних впливів цивілізації?

- Усе почалося із уседозволеності. Вона зробила наших дітей «духовним пустоцвітом». Вони не мають перед собою авторитету. Батьки впливати на них в духовному плані теж не можуть, оскільки часто і самі недалеко відстали від своїх чад. Тому молоде покоління і шукає собі підтримки та розради на різноманітних сайтах у Інтернеті, у соціальних мережах, де їх просто-напросто обманюють. За видимою турботою криється зовсім інше - використати і призвести до духовного запустіння або ж і до смерті. Потрібно батькам передусім виховувати своїх дітей на загальнолюдських принципах, насаджуючи не вседозволеність, а християнські цінності. Церква - це саме та інституція, де дитина може себе повністю зреалізувати. І це не призведе до якихось негативних наслідків, а навпаки, виховає Людину.

Останнім часом в Україні загострилася міжконфесійна ситуація. Як це вплинуло на Ваших парафіян?

- Мені пригадуються слова нині уже покійного нашого благочинного протоієрея Олександра Пасічника: «Нами керують ті ж комуністи. Тільки хреститися навчилися. А в їхніх серцях тої віри як кіт наплакав». Я своїм парафіянам завжди кажу, що єдиною канонічною юрисдикцією в Україні є наша Українська Православна Церква, що бере свій початок із древніх часів ще від апостола Андрія Первозванного. І наголошую, що своєї церкви треба триматися і ніколи її не зраджувати. Серед прихожан нашого храму ніяких конфліктів щодо церковної приналежності не виникає. А за вірних інших церковних структур в Україні ми завжди молимося, не вважаємо їх ворогами чи чимось подібним і не створюємо із ними конфліктних ситуацій. Наш правлячий архієрей, єпископ Волинський і Луцький Нафанаїл найбільш влучно зазначив із цього приводу: «Релігійний мир - наш основний пріоритет».

Ваші побажання нашим читачам та усім прихожанам з нагоди Великого Посту та прийдешнього Світлого Христового Воскресіння.

- Головне у піст, як казав наш покійний Блаженніший митрополит Володимир, «не їсти один одного». Важливо не лише утримуватися від їжі, а постити передусім духовно, більше молитися, турбуватися про ближніх, бути милосердним, ходити до храму, сповідатися та причащатися. Я найперше прагну досконалості духовної. Єдиним дороговказом на цьому шляху завжди була і залишатиметься Свята Православна Церква. Вона, мов корабель, що веде нас до спасіння. Тому, важливо робити усе заради прощення наших провин і постом та молитвою спонукати себе покращитися духовно, смиритися і зі справжньою духовною радістю зустріти Світле Христове Воскресіння.

Спаси Вас Господи, батюшка. Користуючись нагодою, хочемо привітати Вас із прийдешнім ювілеєм - 10-річчям пастирського служіння. Нехай зерно, засіяне вами у людських душах зійде буйним налитим колосом і принесе золоті жнива. Многих Вам і благих літ, всечесний отче!