Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
Катерину Дубовик з Ощева засудили на 25 років за допомогу упівцям
11:43 19.04.2017
494

Є люди, які своїм життям показують справжній приклад чесності, духовної краси, істинного патріотизму та любові до землі, де народилися.

Одна з таких особистостей, 84-річна жителька невеликого волинського села Ощів, що у Горохівському районі, Катерина Дубовик зовсім не шкодує, що колись не побоялася відкрито боротися за волю України. Хоч і дорого заплатила за це...

«ТО Ж БУЛА БІДА…»

Катерина Миколаївна Дубовик зустріла мене у своїй великій і затишній оселі допитливим поглядом. Та коли почула, що розмова стосується її ув’язнення, не могла стримати сліз. «Сину, то ж була біда!» – з гіркотою згадувала жінка всі події свого життя – життя людини, яка готова була пожертвувати собою задля вільної України.

Народилася Катерина Грім у 1932 році в селі Невільськ Самбірського району Львівської області. Її навчання у школі перервала війна. Уже пізніше, в 1944-му, влаштувалася на роботу в дитячий садок. Саме тоді хтось із місцевих ястребків (агентів міліції) помітив, що дівчина таємно допомагає воякам УПА. І наслідки не забарилися. У цьому ж році ще зовсім молоду Катерину викликали у прокуратуру Самбора, де жорстоко допитували.

– Два роки у підвалах тримали. Не могли доказів знайти. Готувалися до суду, – не без туги згадує жінка.

Суд відбувся в 1946-му у Львові. Катерині Грім оголосили вирок: 25 років каторжних робіт та 5 років позбавлення прав. Через тиждень її та інших каторжан етапували в місто Тайшет Іркутської області.


«Я НЕ СТАЛА НА КОЛІНА»

– Вийшли під конвоєм із поїзда і чекали, коли нас поділять, – згадує жінка. – Навколо лише барак, поле і ліс. Аж бачимо: чоловіків забирають і далі везуть, а нас, дівчат, залишають. Тоді нас усіх загнали у той барак і змусили прибирати.

А як було важко спати, коли у маленькому приміщенні тіснилися 75 каторжанок. І руки, і ноги не раз боліли. Працювали ув’язнені на лісоповалі. Було важко, багато хто думав, що не витримає такої напруги.

– Подруга у мене була, звалася Марія Довбуш. Ніяк вона не могла звикнути до табірних умов, – продовжує розповідь Катерина Дубовик. – Там її й не стало…

Нелегко було на шматок хліба заробити. Норма тоді становила всього 250 грамів на людину. Нерідко залишалися каторжани голодними.

Після чотирьох років роботи на лісоповалі Катерині Грім пощастило перейти на роботу у тваринницькій галузі. Почала доглядати биків та коней.

Бувало, що у колонії виникали конфлікти. Раз молоду дівчину так побили «зеки» (за посередництвом охорони), що й зуба жодного не залишилося. А ще у таборах лютували важкі хвороби. Згадує жінка, як уражені цингою зуби в інших каторжників просто випадали на її очах. Не було від того порятунку.

Читайте також: Красний сад: 74 роки тому поляки побили у селі всіх

ПІСЛЯ ПОМИЛУВАННЯ НАЗИВАЛИ «БАНДЕРІВКОЮ»

Після смерті Сталіна 5 березня 1953 року з колонії почали звільняти в’язнів. Катерині Грім теж одна жінка – «добра грамотна єврейка» – написала клопотання про помилування. Невдовзі після цього каторжанку викликали на допит. Після кількох запитань Катерині повідомили, що вона вільна і може їхати додому. Але наголосили, щоб на волі тримала язик за зубами.

– Хоча воля була для мене щастям, я далі боялася, – продовжує жінка. – Лячно було, що розстріляють або повернуть назад у барак.

Після повернення в Україну 1954-го Катерина Грім одружилася з таким же «зеком» Олексієм Дубовиком із Волині. Після реєстрації шлюбу переїхали на чоловікову батьківщину – в село Ощів на Горохівщину. З часом забулися усі неприємності, але місцеве населення часто нагадувало їй про «бандерівське» коріння. І насміхалися, і пліткували всяко.

– Бувало, іду з церкви, а діти мені вслід: «бандеровка». Отака повага була серед людей до нас, – зітхає пані Катерина.

Але жінка на те не надто зважала, а разом із чоловіком важко працювали, заробляли на хліб. Подружжя виховало двох діток. Сьогодні уже правнуки тішать Катерину Дубовик. Нікого й нічого вона тепер не боїться. Каже, що, мабуть, недарма була в ув’язненні за тисячі кілометрів від дому, якщо тепер Україна справді вільна. Одного лише не може зрозуміти: чим вона і десятки тисяч інших патріотів заслужили такої долі?

Роман НОВОСАД, фото автора

Читайте також: Лобачівка: як 74 роки тому УПА розгромила нацистський контабір

Коментарі
26 вересня
Вчора
24.09.2017
23.09.2017
22.09.2017
-->
Loading...
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин