Бабця Ніна з Ощева - справжній учитель та вісім скликань депутат

У невеличкому селі Ощів, неподалік від  Хрестовоздвиженського храму видніється оселя, що повністю заховалася у гіллі густого бузку.

І чимало приїжджих цікавиться, хто її господар, на що кожен місцевий житель одразу відповідає: «Як хто? Звичайно ж бабця Ніна!»

Саме Ніною називають ощівці людину, знану на теренах Волині, Заслуженого вчителя України Ганну Федорівну Бабій.

УСЕ ЖИТТЯ ІЗ ДВОМА ІМЕНАМИ

Ганна Бабій - людина, що має власний, неупереджений погляд на сучасні та минулі події.  

Народилася Ганна Федорівна у селі Стрільче Горохівського району, у далекому 1940-му році. Батьки працювали у колгоспі. Коли почалася війна, довелося їй терпіти гіркі роки окупації.  

«Батько мій на початку війни був у з’єднаннях 124 стрілецької дивізії, а потім залишився дома. А у 1944 його знову мобілізували.

У Польщі під час бойових дій на Сандомирському плацдармі батько потрапив у полон. Правда, повернувся. Але здоров’я на все життя втратив. Одна шкіра і кості залишилися», - не без сліз згадує бабця Ніна.

Ще зі шкільної лави з’явилася у Ніни мрія стати вчителем. Дуже хотіла вона, навчаючись у Смиківській початковій школі, вступити до Сокальського педучилища. Та метрики не було. Тоді виявилося, що у книзі хрещень Ніна записана Ганною. Змінити метрику не було можливості. Так з’явилося два імені – офіційне та батьківське.

Ганна Бабій дає інтерв'ю телеканалу «Аверс, 2011 рік

У педагогічному училищі був чималий конкурс – четверо чоловік на місце. Ганна Федорівна  закінчила його у 1958 році, і відразу отримала направлення на роботу:

«Першим місцем моєї праці були далекі села Лахвичі та Деревок Любешівського району – розповідає вчителька. – Викладала біологію, згодом навчала перший клас, у якому тоді було аж 46 учнів.

Найбільше мене вразила там надзвичайна жага учнів до навчання, хоча деякі жили так бідно, що були взутими у лапті з дубової кори.

У школі села Деревок була величезна кролеферма,  а  на ній  - лозунг: «Дамо державі тисячу кролів!».

У 1961-му році Ніна вступила до Луцького педагогічного інституту імені Лесі Українки, який закінчила у 1966-му і отримала фах учителя історії та української мови. Коли вона навчалася на першому курсі, з’явилися вакансії у Горохівському районі. Ніна вирушила на батьківщину, що кликала до себе життєдайною весною та квітучим літом.

ВИБРАЛА СЕЛО З ДОБРИМИ ЛЮДЬМИ

У Горохівському райвно Ніні запропонували роботу у трьох населених пунктах.  І вирішила  молода вчителька влаштуватися на роботу вчителя історії та географії у село Ощів. Це було зручно, адже і батьки поблизу. У Ощеві поселилася у хаті старенької солдатської вдови, що була направду доброю жінкою. Нічого нікому не шкодувала, хоча і доводилося одній нелегко. Тому Ніна коли стала депутатом обласної ради завжди піклувалася про вдів.

З початком своєї роботи в Ощівській восьмирічній школі Ганна Федорівна проявила себе як людина активної громадянської позиції, невтомний трудівник та істинний наставник.

«Звичайно, на перших порах доводилося нелегко, - розповідає вчителька. – Проте я завжди мала допомогу і підтримку від старших товаришів та колег. У них вчилася уваги та небайдужого ставлення до людей, з ними разом працювала та спільно вирішувала всі життєві проблеми».

Добрими порадниками Ганни Федорівни у школі стали Галина Кос, Тамара Середа (до речі, колишня її учениця, теж історик), Марія Левчук, Віра Худа.

За активну життєву позицію, а також за людяність і щирість Ніна не раз обиралася депутатом Горохівської районної та Волинської обласної рад. Вісім скликань відпрацювала вона депутатом обласної ради. Про  депутатську діяльність Ганни Бабій не раз розповідалося на шпальтах районних і обласних періодичних видань.

І про  її безпосередню участь у завершенні будівництва Сенкевичівської середньої школи, і про виконання наказів виборців сіл Вільхівка і Терешківці, відкриття закладів торгівлі і побуту, і про її людяність, щиру і постійну допомогу всім, хто звертався до депутата з будь-яким питанням, і про сумлінне виконання доручень, які мала як секретар комісії з народної освіти обласної ради.

У Ощеві найбільшою заслугою Ганни Бабій є  побудова нового корпусу школи. Не шкодувала вчителька ні часу, ні сили, ні здоров’я.  Тоді жінка була  директором школи.

«Оскільки усі міжколгоспні організації на той час були зайняті ми вирішили заливати фундамент самі. Було важко, батьки і вчителі по черзі ходили на роботу. Коли основа для будівництва була готова, з’явилася вільна організація, що зголосилася розпочати роботу. Проте і матеріалів не вистачало і техніки відповідної не було.

Пригадую, як годинами сиділа у кабінетах, оббивала пороги різних установ щоб випросити чи бетонну плиту чи мішок цементу. Варто відмітити, що значну допомогу нам надало Горохівське райвно. І за рік спільними стараннями височів уже новий, сучасний корпус школи, - згадує Ганна Федорівна.

За невтомну працю на освітянській ниві Ганна Федорівна була удостоєна нагрудних значків «Відмінник освіти УРСР» (1976), «Отличник просвещения СССР» (1987), а у 1978 році їй було присвоєно високе звання – Заслужений вчитель України. Не раз обиралася вчителька лектором Всеукраїнського товариства «Знання».

Бабця Ніна розповіла про один випадок, що стався із нею у Києві на зібранні лекторів цього товариства. Їй довелося доповідати про проведену роботу перед трибуною, а у президії, де сиділи тоді українські письменники, раптом встав Андрій Малишко і жартома спитав, чи збільшилися надої молока від проведених лекцій. Вчителька відповіла, що надої – ні, проте працівники краще та відповідальніше почали ставитися до трудових обов’язків. Також Ганна Федорівна була обрана делегатом  IV з’їзду вчителів УРСР.

«НЕХАЙ СВЯТИТЬСЯ ВЧИТЕЛЯ ІМ’Я»

Найкращі роки свого життя Ганна Федорівна віддала школі, вона нею дихала і жила. Ще й зараз вчителька не минає рідних шкільних стін, часто буває на загальношкільних та класних святах, днях відкритих дверей. Нещодавно вийшла друком книга історичних нарисів Ганни Бабій «Львівсько-Сандомирська операція. Прорив на Рава-Руському напрямі», у якій вміщено історію Львівсько-Сандомирської операції на території Волині.

Чимало учнів Ганни Федорівни пішли її слідами. Це кандидати історичних наук, доценти Михайло Костюк, Інна Пахолок, історики Тамара Середа, Алла Мельничук, Михайло Жук, Лариса Жук. Проте вчителька вважає, що найважливіше те, що її учні стали людьми, яких тепер можна ставити у приклад іншим.

Кожним прожитим днем Ганна Федорівна демонструє те, що її роки, які пролетіли так швидко, були  прожиті не марно. А надбала вона найцінніше багатство – щиру любов і повагу людей.

Роман НОВОСАД