10 фактів про трагедію Красного Саду

22 Квітня 2018, 15:15
4006

За документами Державного архіву Волинської області, 19 квітня 1943 року заручившись підтримкою гітлерівських окупантів, загони Армії Крайової та польських колоністів із Андріївки та Марусі, у Великодній понеділок рано-вранці оточили  та знищили село Красний Сад Горохівського району.

Широкого розголосу ця трагічна сторінка нашої історії набула лише на зорі української незалежності. Щорічно зростає увага до відзначення сумних роковин трагедії і це свідчить про появу національної самосвідомості.

Ми зібрали 10 маловідомих фактів про трагедію Красного Саду:

ФАКТ 1:

На цвинтарі Красного Саду нині лежить практично все село. По два десятки — Новосадів і Тимощуків, 11 — Павлових... На двох стелах пам’ятника, який постав на братській могилі, повторюються одні й ті ж прізвища. Адже у Страсний понеділок далекого вже 1943 року мешканці цього села гинули цілими родинами. Батько, мати, чотири сини, дочка... Батько, мати, два сини, дочка... Мати, син, невістка, два онуки... Від цього переліку справді холоне кров у жилах, адже карателі не пожаліли ні старих, ні навіть дев’ятимісячного немовляти.

Читайте також: Красний сад: 74 роки тому поляки побили у селі всіх.

ФАКТ 2:

Напад, як свідчать очевидці, почався раптово. Солдати Армії Крайової, польські колоністи із сіл Андріївка і Маруся та німці оточили село. Ловили всіх, кого зустрічали, і вели у клуню одного господаря. Там людей клали ницьма і вбивали. Не жаліли ні старих, ні малих. Німець стріляв із пістолета з глушником, а поляки орудували багнетами та вилами.

ФАКТ 3:

Під час розстрілів якийсь хлопчина з переляку вскочив у криницю і причаївся там. Поляки вичекали якийсь час, а потім гукнули, що вони українські повстанці. А коли хлопець дався витягти себе з колодязя, прив’язали його до коня і подерли на смерть.

ФАКТ 4:

Село Красний Сад виникло біля населеного пункту Михлин наприкінці ХІХ століття, коли звільнені від кріпацтва селяни дістали змогу купувати землю, осідати на ній і господарювати. У 40-х роках ХХ століття у Красному Саду налічувалось 26 дворів, де проживало 116 людей, переважно українців. Під час каральної акції загинуло 103 мешканці села і ще 1 людина із села Бережанка. Вдалося вижити лише 13 людям. Серед знищених селян Красного Саду – 20 дітей шкільного віку, 8 – дошкільного, а також дев’ятимісячне немовля.  

Читайте також: Михлин: вшанували 75-річчя трагедії Красного Саду.

ФАКТ 5:

Врятуватися мало кому вдалося. Десятилітня Галина Козик знепритомніла, цівка крові з тіла рідної тітки Катерини залила дівчинці голову, і це допомогло. Її так і залишили лежати поміж убитих, думаючи, що вона мертва. Вночі дитина прийшла до тями і вибралася з того пекла. Одним із тих, хто залишився живим, був і В’ячеслав Новосад. Він прикрився соломою у хліві, а його мати забігла у льох і принишкла за бочкою, нагорнувши на себе буряків. Пізніше В’ячеслав пішов в УПА.

ФАКТ 6:

Лише завдяки відомому німецькому педантизмові дві селянські садиби розправа обминула. Так, Оксенія Павлова заговорила до гітлерівця, котрий із поляками прийшов на її обійстя, чесько-німецьким суржиком, сказала йому, що є чешкою, і той звелів її сім’ю та оселю не чіпати. А на обійсті Митрофанюків німець побачив табличку з написом «Михлин», вирішив, що належить воно до сусіднього села, отже, під екзекуцію не підпадає. Ці факти підтверджують, — акція велася виключно проти українців і мала б стосуватися лише Красного Саду. Останнє однак не завадило полякам того ж дня знищити вісім українських родин, а серед них і сім’ю Мельничуків, у сусідньому чеському селі Чорний Ліс.

ФАКТ 7:

Репресії поляків проти Красного Саду почалися зразу після того, як замість української допоміжної поліції, котра на початку 1943-го перейшла в УПА, німці утворили поліцію польську. «Я була коло хати, — розповідала місцева жителька Надія Новосад, — коли бачу, просто через наш двір біжить сусідський хлопець, а за ним женуться поляки. Кричу їм: «Не чіпайте того хлопця, то наш сусід і він нікому не зробив зла!» Вони тоді кинулися до мене, а я так і впала зо страху. Оговталась, бачу, хлопця ведуть дорогою на Андріївку. А туди як забирали, то рідко вже хто повертався. Я кажу своїм, летіть до Мусія з Василиною, бо сина їхнього в Андріївку повели! Вибігли на дорогу і Мусій, і Василина. То її поляки відтурили, а Мусія — прикладами поперед себе. Вигнали разом із сином на поле і там обох забили».  

ФАКТ 8:

Знищивши красносадівців, упродовж наступних двох днів їхніми ж кіньми та хурами поляки вивозили в Андріївку і на фільварки в Угринів та Скірче Горохівського нині району їхнє майно. Активну участь взяли в мародерському розграбунку Красного Саду поляки з Марусі. Розбирали і вивозили навіть окремі хати й господарські споруди. А наприкінці третього дня усе, що лишилося від села, окрім двох згаданих вище садиб, спалили. Невдовзі хтось поширив чутку, що ліквідація Красного Саду була випереджувальним ударом, оскільки тамтешні «багатирі» начебто мали намір до ноги винищити Михлин і прибрати до рук його землі.

ФАКТ 9:

Красного Саду сьогодні на мапі Горохівського району немає. Зусилля совєтської влади відродити 1945 року село, оселивши там українських переселенців із Польщі, виявилися марними. Не тримала їх тутешня земля, тому і вибиралися найчастіше до Луцька, Нововолинська, Сокаля, Червонограда. За винятком кількох осідків, що офіційно є михлинськими, тепер Красний Сад — на цвинтарі. І цвинтар, до якого веде вузенька полівка, невеличкий. Але зовсім не через те, що на час страти селу минуло ледь півстоліття, а тому, що все воно лягло в одну спільну могилу. І реквієм по ньому вмістився в одному короткому написові на пам’ятнику.

ФАКТ 10:

Трагедія Красного Саду набула особливого звучання за часів незалежної України, коли у 1992-1996 роках у різних періодичних виданнях з’явилися ряд публікацій Петра Боярчука і Миколи Якименка. У Красному Саду нині є вже два пам’ятники забитим односельчанам. Один — на старенькому цвинтарі, а інший — неподалік криниці, фактично на місці знищеного обійстя Галіїв. На цвинтарному є напис: «Вічна пам’ять невинним жертвам польсько-українського міжнаціонального конфлікту, мученицькою смертю умерлим 19 квітня 1943 року мешканцям українського села Красний Сад, що тут квітувало. Святий Боже! Ти знаєш їх поіменно, прости їх. Прости гріхи і винуватцям їхньої смерті. Даруй їм воскресіння і вічне життя. Нащадки». Подібний напис — і на пам’ятнику біля криниці. На ньому теж є рядок із проханням прощення винних у мученицькій смерті: прости — і будеш прощений…

Після виходу у Польщі скандального фільму Войцеха Смажовського «Волинь» «Громадське» відвідало Горохівщину.

Журналістка Настя Станко зняла невеликий телефільм і написала:

«Громадське поїхало на Волинь, в села, де відбувались події 1943-го року, аби запитати тих, хто ще бодай щось пам’ятає, як вони ставляться до цієї пам’яті, як цю пам’ять передають власним дітям і онукам, як взагалі говорять про події на Волині у 1943-му — як про україно-польський конфлікт? Волинську трагедію? Волинську різанину? Геноцид? Національно-визвольну війну? Помсту? Як?»

За матеріалами публікацій Петра БОЯРЧУКА, Наталії МАЛІМОН, Тараса СТЕПАНЮКА, Анастасії СТАНКО, Романа УСТИМЧУКА, видань «ВолиньPost» та «ІА ZIK».

 

Коментар
28/03/2024 Четвер
28.03.2024