Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

Лобачівський аматорський театр вражає майстерністю навіть столицю

17:37 23.08.2017

Народному аматорському театру села Лобачівка, що на Горохівщині, лише п’ять років, а слава про нього рознеслася далеко за межі Волині. Чергової прем’єри нової вистави з нетерпінням чекають сотні вдячних глядачів-поціновувачів високого мистецтва.

А керує театром сам Петро Фадейович Панчук, народний артист України, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка, провідний актор Національного драматичного театру імені Івана Франка.

У відпустці все одно продовжує працювати

Двадцятого серпня театр презентував свою чергову постановку в районному народному домі «Просвіта» у Горохові. Це вистава за твором Миколи Куліша «Мина Мазайло». Сільські актори почали працювати над нею ще торік, тоді ж відбулася прем’єра в Лобачівці. Цьогоріч, уже доопрацювавши постановку, вирішили презентувати її на районній сцені.

Перед початком вистави Петро Панчук провів екскурс у минуле і розповів про те, що сама п’єса «Мина Мазайло» написана ще у 1928 році. Тоді Радянський Союз активно проводив політику так званої «коренізації», яку в Україні називають «українізацією». Її метою було збільшення прихильності до більшовиків серед жителів національних республік. І власне, сама п’єса розповідає про опір українізації у тодішній столиці УСРР – Харкові. У кінці виступу Петро Панчук додав: «У 1930 році українізацію згорнули, автора спектаклю Миколу Куліша арештували, згодом репресували і розстріляли…»

Далі була вистава на дві дії. Цікаво, що сам Панчук цьогоріч у ній не брав участі, а лише займався режисурою.

«Влаштував своєрідне бойове хрещення для лобачівців, – ділиться враженнями Петро Фадейович. - У нас раніше грали актори і з Києва, і з Москви, і з Польщі, і я неодноразово виконував головні ролі, а цьогоріч це вистава унікальна, адже в ній не було жодного професійного актора. Лише вихідці з села».


Думаю, народному артисту України і в Києві турбот вистачає. Як він знаходить час для роботи із сільським театром? Це ж важче, тут немає професіоналів.

«На це дана людині відпустка, – посміхається Петро Панчук. – Як тільки з’явиться вільна хвилинка, спішу сюди, проводимо репетиції і готуємося до виступу. Звичайно, із аматорами працювати важче, та й людям у селі годі й думати про театр, коли треба доглянути худобу. Але ми проводили репетиції, часто вночі, по два-три рази повторювали. Бувало, що навіть засинали на репетиціях актори», – згадує Петро Фадейович.

«Стукайте – і відчинять вам»

У тому, що робота була пророблена колосальна, я пересвідчувався щоразу, коли переповнений зал вибухав оплесками. У якийсь момент навіть з’явилися сумніви, що на сцені сільський театр. Та, побачивши на сцені художнього керівника Будинку культури села Лобачівка Андрія Корнейка, який виконав головну роль у виставі, розумію: це точно «панчуківці» (так лагідно називають акторів театру односельчани). Саме Андрія Корнейка прийняли за професійного актора у столиці, коли театрали були на зйомках телепередачі «Надвечір’я» на Першому Національному.

Лобачівці уже радували своєю грою жителів Горохова і сіл району, Луцька, Києва. Надходять запрошення і за кордон. А нещодавно в Лобачівку приїхали телевізійники зі столиці, щоби зняти документальний фільм про театр у селі.

А все починалося із розмови Петра Панчука із тодішнім директором Будинку культури Василем Грибом, який просив відомого актора показати жителям села щось «незвичайне». І Петро Фадейович вирішив організувати театр. Але ж у селян і так клопотів вистачало. Не зразу вдавалося вмовити їх хоч би прийти на репетицію.



«Знаєте, у Святому Письмі сказано: «Шукайте – і знайдете, стукайте – і відчинять вам», - каже Петро Панчук. – Якщо дуже чогось хотіти і твердо стояти на своєму, то люди обов’язково підтримають. Це все лише моя наполегливість…»

Спершу театр поставив п’єсу Івана Карпенка-Карого «Мартин Боруля», потім грали російську класику – «Земляки» Василя Шукшина, два роки тому ставили єврейську класику – «В селі Анатівка» за твором Шолом-Алейхема «Тев’є Тевель».

За цей час майже незмінною залишилася театральна трупа, до якої входять звичайні лобачівці: художній керівник театру Андрій Корнейко і його син Сергій (до речі, студент факультету театру і кіно Рівненського університету), заступник директора ЗОШ І-ІІІ ступенів села Лобачівка Зоряна Бойчук, працівник охорони Богдан Квятковський, землевпорядник сільської ради Світлана Шевчук, учениці місцевої школи Настя Савчук і Юлія Смаль, а також учитель музики, звукорежисер Олександр Шепшелей. Ролі у цьогорічній виставі майстерно виконали і дружина Петра Панчука Людмила, володар гран-прі конкурсу читців імені Тараса Шевченка, та їхній синочок Серафимчик, який уже змалку звикає до сцени.

Любов’ю до театру зарядив односельців

Петро Панчук є чи не найвідомішим в Україні горохівчанином, тому і підходити до нього після вистави було якось незвично. Але почувши, як він говорить зі священиками, що стояли поруч, переконуюся: боятися нічого. А ще розумію, що Петро Фадейович дуже набожна людина, адже навіть вітатися з батюшкою за руку відмовляється, а смиренно просить благословення.

Хоча це і здавалося дивним, але провідний український актор, що грає у чотирьох театрах та в кіно, вразив своєю простотою. Він не те що не відмовив у спілкуванні, а навпаки, залишив усі клопоти і зійшов у зал. Тому й розмова вийшла невимушеною.

Його грою захоплюються не лише в Україні, а й далеко за її межами. У Києві Петро Панчук знаходить час працювати у двох театрах – Національному імені Франка, російської драми імені Лесі Українки, а також грає в муніципальному театрі у Борисполі. Лобачівська трупа в його кар’єрі четверта.


– Любов до цієї справи примушує мене у відпустку приїздити сюди, а їх приходити на репетиції, – каже Петро Фадейович. – Звичайно, це важка праця, але ми усі труднощі долаємо.

Все-таки професійний актор здатний помітити багато недоліків у грі аматорів. Цікавлюся, чи буває Петро Панчук незадоволений роботою сільського театру?

- Я така людина, яка завжди залишається чимось незадоволена. Я незадоволений своєю грою, незадоволений буваю і грою акторів. Та в цьому нічого страшного немає, страшніше, якби я був задоволений. Тоді б не вдалося досягти нових успіхів. А так нам ще є куди рости.

У кожного, хто побував на виставі, виникло питання, чи буде продовження. Петро Фадейович ствердно відповідає: «Буде!» Каже, що хотілося б на наступний рік поставити «Кайдашеву сім’ю».

- Як дасть Бог і підтримають актори, то думаю, на наступний рік у нас нова вистава «розродиться».

І приємно з того, що народний артист України не марнує відпустку на відпочинок за кордоном, а піднімає культурний рівень звичайної української «глибинки». Тим більше, що тут є самородки, яким у безмежній волі до гри позаздрили б і професіонали!

Автор: Роман НОВОСАД

Коментарі
22 листопада
Сьогодні
Вчора
20.11.2017
19.11.2017
-->
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин