Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
Нескорений Сергій Торчинський щиро розповів про поїздку до Канади, змагання та весілля
16:45 31.10.2017

Нині Сергія Торчинського знає якщо не вся країна, то принаймні весь Луцьк. «Не найгірший спосіб потрапити в історію», - сміється чоловік.

Тепер він став бажаним гостем на ефірах телеканалів, із ним залюбки роблять селфі та навіть впізнають на вулицях. Чоловік переконаний, що слава зникне так швидко, як і звалилася на голову. Але на Іграх він добре зрозумів просту істину – мрії здійснюються, просто над цим треба працювати, пише сайт ВолиньPost.

Довга дорога в Канаду

Чимало яскравих вражень у Сергія залишилося від країни, де відбувалися Ігри, та її людей. І хоч Торчинський разом із побратимами перебував за тисячі кілометрів від дому, він все одно зусібіч був оточений українцями.

«Ще перед тим, як їхати, до нас у Київ приїжджали люди із діаспори. Вони попередили, що нас там вже не дочекаються. В аеропорту, коли ми вийшли до терміналу, побачили просто величезний натовп з прапорами України. Здається, грав оркестр, кругом бігали фотографи і оператори, незнайомі люди почали нас вітати і обіймати, як рідних. А потім ми разом заспівали Гімн – до мурашок», - пригадує чоловік.

А ще вразило поліцейського те, як там вміють пишатися країною. Канадці справжні патріоти, які намагаються постійно підкреслити, яка у них чудова батьківщина.

«Величезні стяги майоріли скрізь - не якісь маленькі прапорці, а полотна по кілька метрів. Скрізь – на офісах, фірмах, житлових будинках. Це патріотизм, канадці пишаються своєю країною. Взагалі в них специфічний менталітет - вони дуже багато вибачаються, і я вважаю, що то гарна риса. От людина наступила комусь на ногу і обидва вибачаються. Я навіть коли вибирав сувеніри, то знайшов футболки, на яких писало «Канада - найкраща каїна. Вибачте», - усміхається Торчинський.

Для «нескорених» тут влаштували цілий челендж – прийом, екскурсії, а ще представники діаспори прохали хлопців їздити в українські школи, яких у Торонто діє 4. Там українські військові спілкувалися із дітьми, які емігрували, або ж вже народилися в Канаді.



«Це найменше, що я міг зробити для людей, які нас так добре прийняли – подарувати свій час. Уявляєте, в Торонто живе майже 300 тисяч українців - це більше, ніж населення Луцька. Я питав школярів, які нещодавно переїхали з України в Канаду, як їм тут вчитися. Хлопці задоволені, бо тут менше домашнього завдання (сміється). Мені дуже сподобалася неформальна обстановка - можна піти сісти в бібліотеку і там слухати викладача.
Я ніколи б не подумав, що чутиму живу українську в Канаді. Багато хто із діаспори живе там вже декілька поколінь, але вони знають українські слова, які вже забуті у нас», - каже атовець. І як тут не надихатися на перемогу, коли навіть у Торонто нашу збірну на вулицях вітали вигуками «Слава Україні!», «Доброго дня!» та посмішками. А ще Торчинського як поліцейського вразив індивідуальних підхід до людей, і вперше переконатися в цьому довелося саме на прикладі колег – канадських копів.

«У нас, як в армії, – все має бути однострій і все по статуту. Там же дуже індивідуальний підхід до кожного, тому ми, наприклад, бачили копа не в кашкеті, а в індійській чалмі і кокарді. Виглядало дещо комічно, але тут поважають переконання всіх людей і намагаються їх не утискати», - пригадує «нескорений».

День ікс: шалена підтримка і останній ривок

21 вересня по обіді спортсмени вже були в Торонто. Ще до прильоту тренери дали установку - аби пристосуватися до часового поясу, треба спати в літаку, а по прильоту в Канаду «дотягти» до кінця дня, щоб увійти в часовий пояс. Вже наступного дня у Торчинського була розминка, а ще через день - змагання. На стадіоні він майже випадково зустрів зірку світового боксу - Леннокса Льюїса.

«Чую, мені капітан кричить «Тооорчинський!». Ну що йому, думаю, треба, ми й так ледь не скрізь разом ходимо (сміється). Повертаюся – стоїть якийсь афроамериканець, придивляюся, а то Льюїс. Ну, думаю, нічого собі. Швидко побіг руку тиснути та фоткатися. Це дуже яскраві враження», - пригадує спортсмен.
Така зустріч зарядила чоловіка на позитив, проте він дуже переживав, аби гідно представити країну. Метати ядро Торчинському випало у неділю. На змагання у вихідний приїхало чимало представників діаспори, тому стадіон ряснів синьо-жовтими прапорами. Це додало спортсмену віри в себе та свої сили. Першим етапом став відбір, адже у категорію метання ядра подалися аж 34 спортсмени із 17 країн.

«Від своїх результатів я був в шоці. Я в Києві штовхав за 13 метрів, а тут ледь до 12-ти дотягував. Я навіть розгубився, що не прийду кваліфікацію, а ж перед третім кидком до мене прийшов Конюшок», - розповів Сергій. Голова федерації стронгмену України став для нього головним мотиватором, бо дуже швидко знайшов підхід до спортсмена-початківця.

«Якось навіть злякався, що погано кину (сміється). Він мене постукав по плечі і допоміг відключити думки і хвилювання, а тоді вже спрацювала м'язова пам'ять. Тоді я штовхнув на 12, 9 метра і потрапив у фінал», - каже Сергій.

Того ж дня і відбулися фінальні кидки. Відновивши енергію за допомогою бананів та шоколаду, Сергій скромно виставив 95 кілограмів свого тіла проти 140-ка та 120-ти кілограмових суперників. Виступати йому випало першим і це не дуже надихнуло спортсмена. Адже саме перший номер стає планкою для суперників, які вже мають неабиякий запал перевершити результат. Зрештою, після трьох спроб він став третім, відставши від «срібла» на якихось 9 сантиметрів, показавши найліпший свій результат - 13,71 м.
«Мене врятувала техніка, бо якби хлопці з Великобританії і Канади, біля яких я почував себе щиглем, штовхали, як я, то в мене не було б ніяких шансів. Вкотре дякую своїм тренерам Багачам. Для мене це реально золото, в мене такого результату ніколи не було. Але цей останній кидок… Я вийшов, а наш сектор трибуни скандуює «Україна! Україна!» - аж до мурашок по шкірі. В таких умовах ти просто мусиш показати себе максимально. Як казав Сергій Бубка, ти не програв, поки ще маєш останній шанс. У той момент я зрозумів, що треба рвати до кінця. Зараз я, напевне, так не штовхну - то треба було, щоби збіглися всі ті фактори в той самий момент», - пригадав Сергій.

Емоційні фото Торчинського після фінального кидка облетіли всі українські ЗМІ. За словами переможця, йому навіть важко сформулювати те, що відчував у той момент.



«То ще квіточки, от вже після повернення додому я зустрівся із вчителями з моєї школи. Вони розповідали, як зідзвонювалися після змагань - директорка телефонувала до вчительки і плакала в трубку, не сказавши й слова. То вчителька перепитувала, чи ніхто не помер (сміється). А все тому, що Торчинський виграв медаль. Я задоволений, що приніс ще комусь радість», - сміється чоловік.

І хоч на «Іграх Нескорених» немає загальної кваліфікації по медалях, за неофіційними підрахунками українська команда, яка брала участь в Іграх вперше і могла залучити максимально 15 осіб, поступилася у кількості нагород лише Канаді, яка виставила 90 учасників.

Своєю місією нині Торчинський вважає залучити якнайбільше поранених волинських бійців спробувати свої сили на змаганнях наступного року. На своєму прикладі чоловік хоче показати, що, маючи добру мотивацію та підтримку, навіть непрофесійний спортсмен за короткий час може досягти високих результатів.

«Треба показати світу волинську силу і запал. Ще рік тому я того ядра і не бачив, а недавно обійшов десятки інших військових. Я знаю, що переможці штовхнули краще лише за рахунок своєї ваги, що можна тренуватися і досягти більшого. Взагалі ти можеш шкодувати все життя про те, що чогось не зробив. Але можна бути чесним перед собою і намагатися зробити все, що від тебе залежить. Навіть якщо не вийде, твоя совість буде чиста і ти знатимеш - я зробив все, що міг», - вважає атовець.
Хеппі енд: медалі і весілля

Після повернення в Україну на Торчинського чекав приємний сюрприз – його разом із колегами по збірній запросили в адміністрацію Президента, де Порошенко нагородив лучанина орденом «За заслуги» ІІІ ступеня. Вже опісля патрульний поспішив на Волинь, де на нього чекала не менш відповідальна місія – герой «Ігор Нескорених» одружився. Хоч весілля планували давно, все вийшло трохи інакше запланованого. Замість скромного святкування вийшло гучне гуляння на 2 дні.
«Я хвилювався, аби все було, як в людей, а до такого не натренуєшся», - сміється патрульний. До Торчинського на весілля приїхали волонтери, які допомагали реабілітуватися після поранення, керівник патрульної поліції та навіть заступник глави Нацполіції Олександр Фацевич. Приймав Торчинський й вітання від Президента, щоправда, у телефонному режимі.

Тепер весільні клопоти позаду тому у Сергія з дружиною нарешті є можливість відпочити - на весілля йому подарували романтичний вікенд у курортному комплексі «Rixos Prykarpattya».

«Дуже вже хочу поїхати з дружиною – от візьму відпустку і поїду. Кажуть, місце там класне», - прикидає чоловік.

***

На питання, як він змінився за рік, Сергій відповідає не відразу. Трохи подумавши, каже – став іншою людною. Колись він боявся говорити на камеру і братися за, здавалося б, відверті авантюри, а нині спокійно роздає інтерв’ю центральним телеканалам та готовий використовувати нові можливості.

Наразі він залишається на роботі в поліції – патрульний вже склав тести на присвоєння чергового звання, ставши старшим лейтенантом. Через підвищення рангу трохи зміниться й діяльність - скоро він працюватиме інспектором відділу розшуку та опрацювання ДТП в управління патрульної поліції.

«Ну тепер буду таке, ні риба, ні м'ясо (сміється). Відчуваю, що поки що моє місце тут. Я за останні декілька років все змінив. В мене раніше життя йшло по плану – навчання-армія-робота. А потім закрутилося – АТО, поліція, Нескорені. Я раніше не міг подумати, що буду воювати, що взагалі буде війна. Перед АТО я мріяв з’їздити на кілька днів на природу з наметами. Мрія здійснилася - в АТО може й без наметів, але ми постійно спали в окопах. Тому зараз я не будую далекоглядних планів. Збираюся просто жити».

Щоправда, є в Торчинського ще одна мрія: знову потрапити на «Ігри Нескорених». Шанси на це невеликі, але Сергій не опускає рук – аби мрія здійснилася, треба просто працювати. Тому надалі він планує тренуватися ще й на метання диска.

«На моє місце претендувало більше півтори сотні людей, а честь представляти державу випала саме мені. Я мусив викластися на 200% і відчував відповідальність перед тими, хто міг бути на моєму місці», - рішуче каже Сергій. Тепер він готовий все робити на 200%, аби наступного року підкорити Австралію і знову гордо заявити всьому світові: українці – сильна й незламна нація.

Василина БОРУЦЬКА

Коментарі

Світлана

18:08 31.10.2017

Будь щасливим!

мирослава

20:58 31.10.2017

хай бог дае тобі сили Молодчина

22 листопада
Сьогодні
Вчора
20.11.2017
19.11.2017
18.11.2017
-->
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин