Нескорений Сергій Торчинський щиро розповів про поїздку до Канади, змагання та весілля
Нині Сергія Торчинського знає якщо не вся країна, то принаймні весь Луцьк. «Не найгірший спосіб потрапити в історію», - сміється чоловік.
Тепер він став бажаним гостем на ефірах телеканалів, із ним залюбки роблять селфі та навіть впізнають на вулицях. Чоловік переконаний, що слава зникне так швидко, як і звалилася на голову. Але на Іграх він добре зрозумів просту істину – мрії здійснюються, просто над цим треба працювати, пише сайт ВолиньPost.
Довга дорога в Канаду
Чимало яскравих вражень у Сергія залишилося від країни, де відбувалися Ігри, та її людей. І хоч Торчинський разом із побратимами перебував за тисячі кілометрів від дому, він все одно зусібіч був оточений українцями.
«Ще перед тим, як їхати, до нас у Київ приїжджали люди із діаспори. Вони попередили, що нас там вже не дочекаються. В аеропорту, коли ми вийшли до терміналу, побачили просто величезний натовп з прапорами України. Здається, грав оркестр, кругом бігали фотографи і оператори, незнайомі люди почали нас вітати і обіймати, як рідних. А потім ми разом заспівали Гімн – до мурашок», - пригадує чоловік.
А ще вразило поліцейського те, як там вміють пишатися країною. Канадці справжні патріоти, які намагаються постійно підкреслити, яка у них чудова батьківщина.
Для «нескорених» тут влаштували цілий челендж – прийом, екскурсії, а ще представники діаспори прохали хлопців їздити в українські школи, яких у Торонто діє 4. Там українські військові спілкувалися із дітьми, які емігрували, або ж вже народилися в Канаді.
«Це найменше, що я міг зробити для людей, які нас так добре прийняли – подарувати свій час. Уявляєте, в Торонто живе майже 300 тисяч українців - це більше, ніж населення Луцька. Я питав школярів, які нещодавно переїхали з України в Канаду, як їм тут вчитися. Хлопці задоволені, бо тут менше домашнього завдання (сміється). Мені дуже сподобалася неформальна обстановка - можна піти сісти в бібліотеку і там слухати викладача.
«У нас, як в армії, – все має бути однострій і все по статуту. Там же дуже індивідуальний підхід до кожного, тому ми, наприклад, бачили копа не в кашкеті, а в індійській чалмі і кокарді. Виглядало дещо комічно, але тут поважають переконання всіх людей і намагаються їх не утискати», - пригадує «нескорений».
День ікс: шалена підтримка і останній ривок
21 вересня по обіді спортсмени вже були в Торонто. Ще до прильоту тренери дали установку - аби пристосуватися до часового поясу, треба спати в літаку, а по прильоту в Канаду «дотягти» до кінця дня, щоб увійти в часовий пояс. Вже наступного дня у Торчинського була розминка, а ще через день - змагання. На стадіоні він майже випадково зустрів зірку світового боксу - Леннокса Льюїса.
«Чую, мені капітан кричить «Тооорчинський!». Ну що йому, думаю, треба, ми й так ледь не скрізь разом ходимо (сміється). Повертаюся – стоїть якийсь афроамериканець, придивляюся, а то Льюїс. Ну, думаю, нічого собі. Швидко побіг руку тиснути та фоткатися. Це дуже яскраві враження», - пригадує спортсмен.
«Від своїх результатів я був в шоці. Я в Києві штовхав за 13 метрів, а тут ледь до 12-ти дотягував. Я навіть розгубився, що не прийду кваліфікацію, а ж перед третім кидком до мене прийшов Конюшок», - розповів Сергій. Голова федерації стронгмену України став для нього головним мотиватором, бо дуже швидко знайшов підхід до спортсмена-початківця.
«Якось навіть злякався, що погано кину (сміється). Він мене постукав по плечі і допоміг відключити думки і хвилювання, а тоді вже спрацювала м'язова пам'ять. Тоді я штовхнув на 12, 9 метра і потрапив у фінал», - каже Сергій.
Того ж дня і відбулися фінальні кидки. Відновивши енергію за допомогою бананів та шоколаду, Сергій скромно виставив 95 кілограмів свого тіла проти 140-ка та 120-ти кілограмових суперників. Виступати йому випало першим і це не дуже надихнуло спортсмена. Адже саме перший номер стає планкою для суперників, які вже мають неабиякий запал перевершити результат. Зрештою, після трьох спроб він став третім, відставши від «срібла» на якихось 9 сантиметрів, показавши найліпший свій результат - 13,71 м.
Емоційні фото Торчинського після фінального кидка облетіли всі українські ЗМІ. За словами переможця, йому навіть важко сформулювати те, що відчував у той момент.
«То ще квіточки, от вже після повернення додому я зустрівся із вчителями з моєї школи. Вони розповідали, як зідзвонювалися після змагань - директорка телефонувала до вчительки і плакала в трубку, не сказавши й слова. То вчителька перепитувала, чи ніхто не помер (сміється). А все тому, що Торчинський виграв медаль. Я задоволений, що приніс ще комусь радість», - сміється чоловік.
І хоч на «Іграх Нескорених» немає загальної кваліфікації по медалях, за неофіційними підрахунками українська команда, яка брала участь в Іграх вперше і могла залучити максимально 15 осіб, поступилася у кількості нагород лише Канаді, яка виставила 90 учасників.
«Треба показати світу волинську силу і запал. Ще рік тому я того ядра і не бачив, а недавно обійшов десятки інших військових. Я знаю, що переможці штовхнули краще лише за рахунок своєї ваги, що можна тренуватися і досягти більшого. Взагалі ти можеш шкодувати все життя про те, що чогось не зробив. Але можна бути чесним перед собою і намагатися зробити все, що від тебе залежить. Навіть якщо не вийде, твоя совість буде чиста і ти знатимеш - я зробив все, що міг», - вважає атовець.
Після повернення в Україну на Торчинського чекав приємний сюрприз – його разом із колегами по збірній запросили в адміністрацію Президента, де Порошенко нагородив лучанина орденом «За заслуги» ІІІ ступеня. Вже опісля патрульний поспішив на Волинь, де на нього чекала не менш відповідальна місія – герой «Ігор Нескорених» одружився. Хоч весілля планували давно, все вийшло трохи інакше запланованого. Замість скромного святкування вийшло гучне гуляння на 2 дні.
Тепер весільні клопоти позаду тому у Сергія з дружиною нарешті є можливість відпочити - на весілля йому подарували романтичний вікенд у курортному комплексі «Rixos Prykarpattya».
«Дуже вже хочу поїхати з дружиною – от візьму відпустку і поїду. Кажуть, місце там класне», - прикидає чоловік.
***
На питання, як він змінився за рік, Сергій відповідає не відразу. Трохи подумавши, каже – став іншою людною. Колись він боявся говорити на камеру і братися за, здавалося б, відверті авантюри, а нині спокійно роздає інтерв’ю центральним телеканалам та готовий використовувати нові можливості.
Наразі він залишається на роботі в поліції – патрульний вже склав тести на присвоєння чергового звання, ставши старшим лейтенантом. Через підвищення рангу трохи зміниться й діяльність - скоро він працюватиме інспектором відділу розшуку та опрацювання ДТП в управління патрульної поліції.
«Ну тепер буду таке, ні риба, ні м'ясо (сміється). Відчуваю, що поки що моє місце тут. Я за останні декілька років все змінив. В мене раніше життя йшло по плану – навчання-армія-робота. А потім закрутилося – АТО, поліція, Нескорені. Я раніше не міг подумати, що буду воювати, що взагалі буде війна. Перед АТО я мріяв з’їздити на кілька днів на природу з наметами. Мрія здійснилася - в АТО може й без наметів, але ми постійно спали в окопах. Тому зараз я не будую далекоглядних планів. Збираюся просто жити».
Щоправда, є в Торчинського ще одна мрія: знову потрапити на «Ігри Нескорених». Шанси на це невеликі, але Сергій не опускає рук – аби мрія здійснилася, треба просто працювати. Тому надалі він планує тренуватися ще й на метання диска.
«На моє місце претендувало більше півтори сотні людей, а честь представляти державу випала саме мені. Я мусив викластися на 200% і відчував відповідальність перед тими, хто міг бути на моєму місці», - рішуче каже Сергій. Тепер він готовий все робити на 200%, аби наступного року підкорити Австралію і знову гордо заявити всьому світові: українці – сильна й незламна нація.
Василина БОРУЦЬКА
-
Сьогодні
-
Завтра
-
Незабаром
Коментарі