Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter

Чоловік із Холонева вирощує близько 30 сортів кизилу

11:57 17.11.2017
1439

Леонід Кравчук із Холонева Горохівського району вирощує близько 30 сортів цієї південної ягоди.

Зацікавлення кизилом прийшло, коли служив в армії на Кавказі. Там він вельми поширений і використовують його у приготуванні багатьох страв. Місцеві варення та наливки дуже сподобалися Леоніду Кравчуку. Ще тоді він задумав посадити це дерево вдома. Та на якийсь час відклав цей намір. У 1990-х розводив і дресирував службових собак, пише видання «Волинь»

— А коли почали народжуватися діти, то зрозумів, що не даю ради, і повернувся до овочівництва та садівництва. Тоді й згадав про кизил. Перші його саджанці отримав з Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України. Є така Світлана Клименко, відомий селекціонер кизилу в Україні. Усі близько 30 сортів — це її робота, — розповідає Леонід. — Я з нею консультувався.

Коли ягід стало більше, ніж потрібно для власного споживання, почав возити на ринок до Луцька. Спочатку купували грузини, вірмени, азербайджанці, а пізніше вже й українці. Врешті на волинського виробника вийшли оптові покупці. Нині ринок кизилу не заповнений, попит переважає пропозицію. До війни його постачали з Криму, де є кілька кизилових садів.

А ось щодо лікувальних властивостей, то їх годі перелічити. Плоди кизилу займають одне з перших місць за вмістом вітаміну С. Вони нормалізують тиск. Та основна цінність не в м’якоті, а в кісточці, яку, здається, й молотком не розіб’єш.

На Волині про такі садки не чути. Тож можна стверджувати, що Леонід Кравчук має найбільший в нашому озерному краї кизиловий сад. Він посадив близько 50 дерев тридцяти сортів!

— Ця культура цінна тим, що вона екологічно чиста і ще не потребує жодних обприскувань. Хоча вже з’являється кизилова міль, яка характерна для півдня, а не для нашого регіону, — каже господар. — Якщо дотримуватися хімічної карти захисту, то на гектар яблуневого саду треба від 1,5 до 2,5 тисячі доларів на хімікати. А на кизиловий — поки нічого не витрачаєш.

Цю ягоду дуже важко розмножувати. Кісточку треба стратифікувати в ґрунті два роки. Стільки ж треба плекати сіянця і лише тоді окулірувати. Та й то тільки в ранкові години. Саджанець спочатку просто не переносить органіки. Його можна підживлювати лише через п’ять років після садіння. А в ямку, крім деревного попелу, нічого не треба додавати (попіл регулює кислотність). Кизил не любить прямого сонячного проміння. Адже в дикій природі це рослина другого поясу і любить затінок. Росте на всіх типах ґрунтів, окрім кислих. Тому любителів розводити кизил дуже мало. На базарах продають в основному дички.

Зате всі труднощі розмноження компенсуються легкістю догляду за рослиною. Вона потребує хіба поливання у посушливий період. Дерево має багато листя, яке захищає плоди від граду, хоча рани від нього затягуються, в той час як, скажімо, уражені сливи гниють. Тому в сучасних умовах, коли клімат дуже помінявся, це незамінна культура, вважає холонівський кизилолюб.

— За 50 років спостережень у Ботанічному саду Києва тільки 9 разів не мали повних врожаїв цієї культури, а були середні. Решта літ — повні врожаї. А все тому, що квітки на цих деревах розпускаються хвилями: одні потрапили під дощ чи приморозок, на інших — є зав’язь. За 15 років я ще не був без врожаю, — хвалиться Леонід Кравчук.

Ця культура має ще й ту перевагу, що її плоди можна збирати у технічній, а не біологічній стиглості. Тобто можна довший час транспортувати. Ягоди добре переносять заморозку: після розмороження ціленькі і не розлазяться.

А ось щодо лікувальних властивостей, то їх годі перелічити. Плоди кизилу займають одне з перших місць за вмістом вітамі-ну С. Вони нормалізують тиск. Та основна цінність не в м’якоті, а в кісточці, яку, здається, й молотком не розіб’єш. Але вона розчиняється у шлунку і на тому базується лікувальний ефект. Кісточки чистять кишечник і роз-смоктують геморойні вузли.

Пан Леонід розповів, що раніше в Горохові росли три кизилових дерева віком по 150 років, але… їх спиляли. А ще вони ростуть у Колодяжному Ковельського району.

Віра Комзюк, колишній багаторічний директор Колодяжненського літературно-меморіального музею Лесі Українки:

— Біля музею справді ростуть два кизилових дерева, які колись привезла з Кавказу і посадила Леся Українка. На одному плоди дозрівають раніше, на іншому — на два тижні пізніше. Науковці з Києва їх обстежували і зазначили, що одне з них унікальне, бо має стовбур діаметром 26 сантиметрів. Більше таких дерев в Україні немає.

25 травня
Сьогодні
Вчора
23.05.2018
22.05.2018
21.05.2018
20.05.2018
19.05.2018
18.05.2018
17.05.2018
16.05.2018
15.05.2018
14.05.2018
-->
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин