`
Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
Техпрацівник школи Людмила Ващук, університетські друзі Матьяса – Дієго та Хуан, учитель історії, онука Костянтина Новосада Алла Мельничук, Матьяс Густаво Новосад Мако та директор Ощівської ЗОШ І-ІІ ступеня Наталія Притолюк
Техпрацівник школи Людмила Ващук, університетські друзі Матьяса – Дієго та Хуан, учитель історії, онука Костянтина Новосада Алла Мельничук, Матьяс Густаво Новосад Мако та директор Ощівської ЗОШ І-ІІ ступеня Наталія Притолюк

З Iспанії – в Ощів через 75 років: як об'єдналася волинська родина

16:00 12.05.2018
591

Лише найкращі враження залишилися в уродженця Аргентини, а нині – жителя Іспанії Матьяса Густаво від відвідин малої батьківщини дідуся. Проте, якби не випадок, ця зустріч могла б і не відбутися…

«ПИШІТЬ ЛИСТИ І НАДСИЛАЙТЕ ВЧАСНО»

У серпні минулого року на електронну пошту Ощівської школи надійшов незвичний лист. Написаний англійською мовою, проте зі змісту зрозуміло – мова йде саме про Ощів. Зокрема, там зазначалося: «Привіт, мене звати Матьяс. Я з Аргентини, і я нащадок українців. Мій дідусь Мефодій Новосад народився в Україні у 1923 році, але емігрував у 1939-му».

Із власного досвіду знаю, що на електронну пошту приходять сотні листів із різною рекламою чи прейскурантами. Інтернет-спільнота давно звикла називати таке електронне сміття словом «спам». Лист, що надійшов від Матьяса, теж могли сприйняти як спам та залишити без уваги. Але завдяки заступнику директора з навчально-виховної роботи Галині Рафалович Матьяс не лише відшукав місце народження діда, а й дізнався, що на нього в Ощеві чекає велика родина.

У листі пан Густаво писав, що не має жодних документів, окрім старого дідусевого атестата з польської школи. З ресурсів Вікіпедії він дізнався, що в Україні дійсно є село Ощів поблизу Горохова, а також те, що у ньому багато людей мають прізвище «Новосад». Не бачачи іншого виходу, Матьяс вирішив написати лист до місцевої школи. Проте навіть не очікував, що відповідь надійде так швидко.

Через деякий час Галина Рафалович розповіла пану Матьясу Густаво чи не про всіх рідних в Ощеві. А він запевнив, що обов’язково до них навідається. А ще – розповів хвилюючу історію життя свого дідуся.

ПІД ЧАС ВІЙНИ НАЗАВЖДИ ЗАЛИШИВ УКРАЇНУ

Дідусь Матьяса Мефодій Новосад народився у 1923 році в Ощеві. Тут закінчив місцеву польську школу, а у 1939-му, як і багато його земляків поїхав шукати кращого життя в Аргентину зі своїм батьком Федором і братами-близнюками Василем та Семеном, маючи лише 15 років. Спочатку він поїхав до Трієста в Італії, а там кораблем дістався до Буенос-Айреса. В Аргентині Мефодій одружився з українською емігранткою Марією, мав двох синів. Один з них, Хосе, – батько Матьяса. Жила сім’я на околиці Буенос-Айреса, у районі Кілмес. Мефодій Новосад любив займатися бджільництвом, привчав також і внука до цієї справи.

Пан Густаво згадував, що дідусь часто розповідав, що хоч формально народився на території Польської держави, вважає себе українцем і гордиться тим, що Україна зараз вільна. У дев’яностих роках минулого століття Мефодій Новосад листувався із нині, на жаль, уже покійним двоюрідним братом Костянтином, але зв’язок між ними обірвався… А перед смертю, 12 років тому, дідусь передав внукові всі документи та світлини, які привіз із собою з України, зокрема й шкільний атестат.

Повне ім’я Матьяса – Матьяс Густаво Новосад Мако. Він питав у родичів, чи не знають, що означає приставка «Мако». Старші згадали, що по-вуличному в Ощеві Мефодія Новосада називали «Мацько». Виявилося, що у селі дідусь Матьяса мав велику родину: Яким, Агафія, Олексій, Анна, Василь та Степан Новосади – двоюрідні брати і сестри по батьковій лінії. По маминій лінії Мефодій мав двоюрідного брата Костянтина.

«СЛІЗ НЕ МІГ СТРИМАТИ НІХТО»

«Так, у березні-квітні наступного (2018. – Авт.) року приїду до вас. Це обіцянка!» – написав Матьяс, дізнавшись, що має стількох рідних в Україні. Зараз він уже не живе в Аргентині, а працює фахівцем ІТ-компанії в Мадриді.

Пан Густаво дотримав слова і на Пасху разом із двома своїми університетськими друзями – Дієго та Хуаном – приїхав в Ощів. Хлопцям дуже сподобалася Україна, вони були вражені щирістю людей та неймовірною гостинністю. Розповідали, що такого ставлення до іноземців, на жаль, немає в їхній рідній Аргентині.

Матьяс згадував, що боявся сам їхати в Україну, адже думав, що тут небезпечно. Але коли побачив, як тривають передпасхальні приготування в Ощеві, зрозумів, що не все тут так погано, як повідомляють у новинах. Коли підійшов до найстаршої із його родини бабці Теклі Антонівни Мурахевич (в дівоцтві – Новосад), то на очах мимохіть виступили сльози – якою ж довгою та тернистою була дорога до об’єднання роду.

Гостям було цікаво все побачити в Ощеві. Зокрема, вони відвідали місцеву школу, довго розмовляли із педагогічним колективом, розповідали про власне навчання. Директор Наталія Притолюк зазначила, що іноземці побували у цьому закладі вперше за всю історію. А який подив у них викликав баян! Під супровід учителя музики Віталія Новосада педагоги заспівали гостям гімн Волині – невмирущу пісню Степана Кривенького «Волинь моя».

Від школи дорога гостей пролягла до місцевого Хрестовоздвиженського храму. Будучи там, Матьяс дізнався, що у відбудові церкви у 1988-90 роках активну участь брав двоюрідний брат дідуся Костянтин. Зокрема, він виготовив надгробок на могилі фундатора першого кам’яного храму у селі пана Сурмєнєва. Матьяса, Дієго та Хуана радо зустрів настоятель церкви – священик Роман Світлик, подарувавши кожному іконку святого Миколая та благословивши на щасливе повернення в Іспанію. Матьяс був вражений: він не лише вперше побачив красу православного храму, а й дізнався, що у ньому молилися його діди та прадіди. Величною і трепетною була для нього й святкова Всенічна служба, а потім – урочисте освячення Пасок.

Не оминув Матьяс і сільський цвинтар, де поховані родичі. Відвідав сім’ю кожного з рідних, кого вдалося відшукати. А ощівчани, відомі своєю щирою гостинністю, не залишили нікого з гостей без уваги. Натомість отримали від них обіцянку приїхати ще.

«Усі ми з нетерпінням чекаємо їхнього наступного приїзду. Матьяс розповів, що йому тут так сподобалося, що при нагоді неодмінно завітає сюди ще влітку. Казав, що дуже хвилювався через зустріч із родичами, але коли прощалися, сліз не міг стримати ніхто, емоції зашкалювали. Тому й зараз ми підтримуємо зв’язок через соціальні мережі і чекаємо наступного його візиту уже з його мамою чи татом», – ділиться враженнями від спілкування з гостями теж родичка Матьяса Сніжана Мартиньчук.

* * *

Ця історія показує, скільки зусиль треба прикласти для того, щоб відшукати рідних за тисячі кілометрів від дому. Не кожний впорається. Вочевидь, є у Матьяса дух українства, дух рідної волинської землі, який через 75 років після еміграції діда привів онука до батьківщини предків.

P. S. Нещодавно у розмові із дідусем Яковом Новосадом дізнався, що Матьяс - і мій хоч дуже далекий, а все-таки родич. Це означає, що є у нас привід ще раз цікаво поспілкуватися. «Єднаймося, люба родино!»

Роман НОВОСАД

20 травня
Сьогодні
Вчора
18.05.2018
17.05.2018
16.05.2018
15.05.2018
14.05.2018
13.05.2018
12.05.2018
11.05.2018
10.05.2018
09.05.2018
08.05.2018
-->
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин