У Берестечку 12 років живе поліцейський із Нью-Йорка

У Берестечку на Горохівщині майже кожен покаже хатинку, де мешкає американець Герберт Гавер. Він тут місцева знаменитість. 

ВІДДАВ ГРОШІ НАШІЙ ЖІНЦІ, А ВОНА... ЗНИКЛА

До будинку Герберта Гавера нас привела його сусідка Віра. Дорогою розповіла, що чоловік уже трохи знає українську, а що не розуміє, то мовою жестів вдається розтлумачити. Якщо ж потрібно вирішити важливіші справи, кличе на підмогу перекладача. Та ми, озброївшись знанням англійської зі шкільної програми, вирішили, що й так порозуміємося. Як-не-як, Герберт уже понад десять років живе серед українців. І не помилилися. Побачивши незнайомих людей, чоловік усміхнувся та промовив: «Добрий день». До речі, майже без акценту, — ідеться у матеріалі «Вісника і К».

Провів екскурсію на городі, а тоді запросив у хату. Всередині чисто та затишно. На стінах – фотографії, тож чоловік, показуючи на них, розповідає:

– Моя прабабуся по маминій лінії народилася і жила у Києві, я з’явився на світ у Німеччині, а потім з бабусею та дідом переїхали до США. Працював кілька років поліцейським у Нью-Йорку, а потім перевівся на Аляску.

75-річний чоловік показує чорно-білий знімок, де він з товаришем тримають велетенську рибину, більшу за людину. Каже, що дуже любить риболовлю. А коли вийшов на пенсію, оскільки жив сам, захопився подорожами. Побував у різних куточках світу. Якось на відпочинку познайомився з українкою, яка розповідала, що родом з прекрасного історичного містечка Берестечка. Красуня мала власний бізнес, тож американець, не роздумуючи, допомагав їй фінансово. Але за деякий час зв’язок несподівано обірвався. Чоловік став переживати, чи не сталося з коханою якоїсь біди. Приїхав у Берестечко і дізнався, що такої панянки тут немає. Але українське містечко настільки сподобалося американцю-пенсіонеру, що він вирішив у ньому оселитися. Купив стареньку напіврозвалену хатину, але швидко зробив з неї справжню лялечку.

ЛЮБИТЬ БОРЩ І ВАРЕНИКИ

– Юкрейн – фантастік! Я люблю Юкрейн, люблю Берестечко! – у розмові американець кілька разів повторює ці фрази.

Він каже, що чарівна природа, тиша і спокій дуже подобаються. А ще захоплюється людьми – вони привітні та доброзичливі.

– Мене знає все Берестечко, собаки, бабушкі та малі діти, – сміється. – Вони гукають: «Хелло, Герберт!» А я відповідаю: «Добрий день». По продукти ходжу в магазин, купую малим цукерки. Вони часто до мене прибігають. На городі росте фантастік черешня, то чілдрен (тобто діти. – Авт.) просять: «А можна?» Хай їдять – то вітамін.

Американець любить натуральні продукти. На невеличкій грядочці є свої столові буряки, морквочка, кілька кущиків помідорів. Одними з улюблених страв називає український борщ та вареники. А от сало американець не оцінив.

– Дивує мене один український звичай, – сміється і розповідає: – О п’ятій ранку кричить швайне (свиня – авт.). Колють її, кров тече, а мужики вже сідають пити по сто грамів. Рукою махають до мене, до себе кличуть. «Ви що крейзі (тобто шалені – авт.)? – питаю їх. – П’ять ранку, яка водка?» Вони сміються.

У кімнаті на почесному місці лежить великий байкерський шолом з рогами. Герберт каже, що він – затятий байкер. Колись часто їздив вулицями міста.

– Бабушкі як побачать роги на шоломі, то хрестяться, – не стримує усмішки американець. – Зараз уже рідше  виїжджаю.

Оповідаючи про життя в Україні, колишній американський поліцейський зізнається, що й не зогледівся, як збігли 12 років у нашому містечку.

– Чи не хочете назад в Америку?

– Ноу-ноу, – махає руками. – Я люблю Україну! Люблю Берестечко! То фантастік!

Руслана ТАТАРИН