«Не робіть з мене ні хворого, ні дивака. Служити все одно буду» - солдат з Лобачівки
Якими зворушливими є історії зустрічей матерів з синами, особливо з тими котрі зараз захищають нашу землю.
Таким є Роман Бойчук з села Лобачівка, що на Горохівщині. Юнак служить у роті охорони військової частини при Національному університеті оборони України імені Івана Черняховського. Пише газета «Волинь-нова».
22-річному солдатові дуже подобається і Київ, і чоловічий гарт у сухопутних військах. Хоча у ці дні, він як більшість його ровесників міг навчатися і насолоджуватися веселим студентським життям.
Зараз би Роман осягав освітній ступінь магістра у Луцькому національному технічному університеті. У ньому він здобув професію за спеціальністю «Автомобільний транспорт», але коли отримав повістку з військкомату, то все відійшло на другий план.
Мамі Зоряні і татові Анатолію син відразу сказав:
«Не робіть з мене ні хворого, ні дивака. Служити все одно буду».
А служиться Романові, з його слів, дуже добре. Додала сил зустріч з найріднішою. Були зворушливими до сліз ті декілька секунд, у які після піврічної розлуки мама і син пригорнулися одне до одного.
Пані Зоряна, яка не перестає молитися за всіх українських синів і мир на Україні, раділа, мужності сина. У частині він дружить з усіма, а командири довіряють йому найвідповідальніші доручення.
Говорячи з мамою, син розпитував про дім і рідне село. Рік, який ще служитиме, мине швидко.
Солдат повернеться додому гордістю, для брата дев’ятикласника Ореста взірцем, а для ровесників, чоловіком, який знає що таке гідність.
-
Сьогодні
-
Завтра
-
Незабаром
Коментарі