Горохівчанин Сергій Петровський освоював фермерство в Данії

Сергій Петровський навчився фермерувати в Данії.

Про це повідомили на сторінці «Горохівського вісника» у фейсбуці.

Педагогіка аргументовано переконує, що важливу роль у вихованні й навчанні дітей відіграє особистий приклад батьків, рідних. В істинності цього дидактичного методу Сергій Петровський переконався особисто й саме цим великою мірою завдячує тому, чого досягнув у свої 30 років

У дитячі роки йому передалося захоплення спортом від мами Наталії Петровської та її рідного брата Сергія Голдованського. Вони, вихованці знаменитого тренера й гравця Олександра Баламута, вписали особисті яскраві рядки в історію горохівського гандболу. В свій час Наталію, як і її подругу Анжелу Швайківську, запрошували в Італію – грати за тамтешні команди. Мудру науку Олександра Баламута ще встиг засвоїти й Сергій Петровський, легендарний тренер працював в Горохівській КДЮСШ, яка тепер носить його ім'я.

Перспективному гандболістові пропонували продовжити навчання в Київській спеціалізованій школі-інтернаті, стати професійним спортсменом. Та Господь визначив йому іншу долю. Кумиром хлопця ще з років навчання в Горохівській середній школі № 2 був у спорті та бізнесі його дядько. Тоді Сергій Голдованський починав удома займатися виготовленням дитячих колясок. Сергій теж допомагав йому й захоплювався тим, як усе вдається маминому братові. Вже тоді в юному серці зародився задум бути схожим діловитістю на дядька, піти теж у бізнес.

Стартував із Горохівського коледжу ЛНАУ

У досягненні своєї мети Сергій Петровський стартував із закінчення Горохівського коледжу ЛНАУ. Йому  пощастило поїхати на практику в Данію. Починав її проходження на півострові Ютландія, неподалеку від кордону з Німеччиною. Потім переїхав на північ, ближче до Норвегії, на свиноферму біля міста Ольборг.

– Після Горохова, як розповідав нам Сергій Петровський, він потрапив начебто в інший світ високої цивілізації, новітніх технологій виробництва, про які не міг знати, навчаючись в Горохівському коледжі ЛНАУ. Довелося й багато працювати, й заодно старанно вчитися. Та наполегливий хлопець, який гартував свою силу волі спортом як удома, так і в далекій Данії, встигав скрізь. Щоб краще інтегруватися в тамтешнє суспільство, навіть оволодів після роботи в спеціальній вечірній школі данською й англійською мовами, з цікавістю знайомився з традиціями й звичаями народу.

За час практики невтомний Сергій Петровський професійно освоїв усі виробничі – технологічні процеси на свинокомплексі – від народження поросят, їх вирощуванні до відгодівлі й продажу. Врахувавши це, роботодавці надали йому право працювати нарівні з датчанами, одержувати таку ж, як вони зарплату.

Одержав Сергій і робочу візу. Вже під його керівництвом студенти з багатьох областей України проходили виробничу практику. Потім, як і він залишалися працювати в Данії.

 Із цією країною, унікальною способом життя її громадян, пов'язано сім років праці й життя Сергія Петровського. Його мама Наталія Антонівна в свій час учителька фізичної культури в сільській школі й батько Валерій Георгійович Петровський, «чесний офіцер міліції», за висловом Сергія, не могли дати йому стартовий капітал для започаткування підприємницької діяльності. Гроші для цього хлопець був змушений заробляти сам, працюючи керуючим свинокомплексу Ульріха Расмусена на острові Фюн, біля міста Оденсе.

Старався всюди гідно представляти Україну

У роботодавця Ульріха Расмусена, як перед ним і в Могена Крістенсена, Сергій за свою трудолюбивість, компетентність й виконавську дисципліну користувався повагою й довір'ям. Він призначив його керуючим чималим комплексом, де лише одних свиноматок було 500 голів.

– Крім мене, на цьому свинокомплексі працювало три українці – брати Олексій та Сергій Перепелюки й Ольга Вакуленко, які проходили в мене практику. При автоматизації всіх процесів навантаження й відповідальність кожного з нас були великі. З своїми обов'язками ми справлялися сумлінно, пан Ульріх був задоволений нашою працею, її хорошими результатами. Він приїжджав до нас лише раз на тиждень, на підбиття підсумків господарювання на свинокомплексі, випивав із нами каву та повертався в місто, – згадує Сергій Петровський. – Приїжджав до мене в Данію Василь Щерблюк, засновник ПП «МаксКом» у Печихвостах Горохівського району. Протягом трьох тижнів він вивчав технологічно-виробничий процес на  свинокомплексі, працював разом із нами. Я допоміг йому домовитися про  закупівлю племінних свиноматок, які завезено в ПП «МаксКом», де тепер використовується досвід фермерів Данії.

Там у нього залишилося чимало хороших друзів. Як серед роботодавців, фермерів так і серед українців, які живуть і працюють у цій країні. В Копенгагені підростає похресниця Сергія Петровського Емма – донечка його кумів Бориса й Тетяни Підгурських, родом із Заліщиків Тернопільської області. З усіма, з ким працював протягом семи років і дружив у Данії, Сергій Петровський зараз підтримує зв'язки.

Дуже хороші враження живуть у його серці про те, наскільки серйозно датчани піклуються про здоровий спосіб життя, рівноправність жінок і чоловіків, про екологію, зразкову чистоту й порядок у населених пунктах, бо у них кожен мешканець старається не смітити, берегти довкілля та природу.

– Масово розвинуті в Данії фізична культура й спорт. Коли мій тато приїжджав до мене, то його вразило те, що в Копенгагені значно більше використовують велосипеди, ніж автомобільний транспорт, що на них вправно катаються навіть люди похилого віку. До речі, тривалість життя в Данії – одна з найвищих у світі, – розповідає Сергій Петровський.

Особисто він активно пропагував там не тільки українські державні символи – на руці в нього витатуйований великий тризуб в орнаменті, але й школу майстерності Олександра Баламута в тій країні, яка вважається батьківщиною гандболу. Якщо в найперші роки він був єдиним українцем у місцевих гандбольних командах, то тепер офіційно зареєстровано в Данії український ФК, в якому грає цілий ряд друзів Сергія Петровського. Зі захопленням розповідав він про  те, що датчани з дитячих літ до  поважного віку масово й активно займаються спортом, що навіть у невеликих населених пунктах є гандбольні майданчики під накриттям та по кілька футбольних полів.

– Громадяни Данії – великі патріоти своєї країни. В містах і селах майже біля кожного будинку встановлено флагшток, на якому у державні свята піднімають прапор. Робитиму так біля нашого будинку в Горохові. Надіюся, що цей хороший приклад наслідуватимуть інші жителі нашого міста, – каже Сергій Петровський.

У Данії він брав активну участь у діяльності української громадської патріотичної організації «Ластівка», якій комуна виділила приміщення. В ньому на стіні були Державний прапор і Герб України.

– Учасники «Ластівки» збирали кошти, медикаменти, теплий одяг для благодійної допомоги українським військовослужбовцям, які захищають незалежність і  територіальну цілісність нашої держави в неоголошеній війні на Донбасі. При мені для них було відправлено реанімобіль, – ділиться своїми спогадами Сергій Петровський.

«В моїх жилах тече козацька кров»

Після семи років перебування в Данії Сергій Петровський зібрався повертатися додому. Роботодавець Ульріх Расмусен просив його залишитися ще на кілька років попрацювати керуючим свинокомплексу. Горохівчанин відповів йому, що любить рідну Україну не менше, як той свою Данію, що в його жилах із дитячих літ тече козацька кров.

Найперші уроки патріотизму в родинній школі виховання дала ще малому тоді Сергійкові мама його бабусі Людмили Захарівни Голдованської – пані Анастасія з села Княже Сокальського району Львівської області. Її чоловік Захар і його рідній брат Іван Четвержуки були мужніми й хоробрими вояками УПА, поклали свої життя на алтар боротьби за волю й незалежність України – неньки.

– Коли возили мене в Княже, прабабуся Анастасія співала мені стрілецькі й повстанські пісні. З однієї з них на все життя запам'ятав ось такі слова: «Шабля – моя подруга, кінь – вірний друг». Із селянською мудрістю вчила мене прабабуся Настя, що наймиліша – рідна земля, що найдорожча понад усе – Україна. Радий, що мій прадід Захар Четвержук і його рідний брат Іван згадуються добрим словом в історико-краєзнавчому нарисі «Горохів» відомого на Волині краєзнавця й талановитого педагога Леоніда Чучмана, – з почуттям гордості заявив у нашій розмові Сергій Петровський.

За його словами, дуже прикро було бачити йому, як глидена доля розкидала трудолюбивих і талановитих українців по всьому світу в пошуках заробітків, щоб виховувати й навчати своїх дітей. До добра, зміцнення держави це аж ніяк не призводить. Навпаки, розпадається чимало сімей, виростають безбатченками діти. Ряд країн Європи, створюючи пільгові умови, переманює до себе обдаровану молодь, висококваліфікованих спеціалістів у багатьох галузях життєдіяльності, втрачається генофонд української нації.

Патріотично налаштований із дитячих літ Сергій Петровський, незважаючи на багатообіцяючі прохання агробізнесмена Ульріха Расмусена, вирішив присвятити фермерський досвід, здобутий в Данії, свою подальшу працю рідному краю.

Обрав для фермерства садівництво

Ще дорогою з Данії додому Сергій Петровський у своїх роздумах обрав для фермерства садівництво й ягідництво, розвинуте в багатьох країнах Європи. Україна з її родючими землями може стати не тільки житницею, але й благодатним садом.

Насамперед зареєструвався у Підберезівській сільській раді засновником і керівником фермерського господарства. На аукціоні взяв в оренду 15.7 гектара землі. Це – по суті, старий і занедбаний сад колишнього колгоспу.

 Довелося докладати чимало фізичних зусиль, витратити немало коштів, щоб викорчувати вже віджилі свій вік дерева та чагарники й густі зарослі, виробити землю, закупити молоді елітні саджанці.

– Маю вже молодий яблуневий сад на двох гектарах. На такій же площі ростуть вишні. Ще на двох гектарах висаджено за  сучасною технологією полуниці. На решті орендованої землі теж буду вирощувати садові та ягідні культури, – говорить про вже зроблене на поприщі фермерства Сергій Петровський.

В його найближчих задумах заморозка для кращого збереження фруктів і ягід, у подальшому їх переробка. Як вважає Сергій, тепер, коли утворені об'єднані територіальні громади, кожна з них повинна спеціалізуватися в тому чи іншому напрямкові розвитку фермерства та агробізнесу.

І в цьому на думку Сергія Петровського не обійтися без кооперування. Швидше й краще можна буде продати велику партію садово-ягідної продукції, ніж скажімо одну її тонну.

– Ми вже зареєстрували неприбутковий кооператив «Ягідник». Створили його для того, щоб допомагати один одному виживати в теперішніх непростих умовах, коли триває неоголошена війна з російським загарбником на Донбасі, не спадає пандемія коронавірусу. Крім мене, до складу «Ягідника» увійшли фермер Роман Юхимчук із Миркова, знаний і шанований в районі волонтер Віталій Гладун, який десятки разів ризикуючи своїм життям, возив благодійну допомогу військово-службовцям у зону бойових дій у Донецькій і Луганській областях, учасник АТО Ярослав Садольський та інші, – проінформував Сергій Петровський.

– Крім перших нелегких, але все-таки помітних та успішних кроків у фермерському господарюванні, високосний 2020-ий рік пам'ятний для Сергія Петровського тим, що він через два дні після відзначення свого 30-річчя, 14 лютого, зареєстрував свій шлюб. Його дружина психолог НВК «ЗОШ І-ІІІ ступеня-гімназія» м. Горохова. В неї ж таке ім'я, як було в прабабусі Сергія, Анастасія. Можливо така воля Творця, щоб в родині Петровських разом із повторенням імен передавалося від покоління до покоління, із серця в серце любов до рідної України.

Читайте також: Волинський ліс наповнив бюджети на понад 82 мільйони гривень