Рачин: як живеться сім'ї зі сходу на горохівській землі

19 Червня 2017, 11:35
6660

В управлінні соціального захисту населення райдержадміністрації проінформували, що за період із 2014-го по 31 травня 2017 року, відповідно до чинного законодавства, взяли на облік 125 осіб, переміщених із тимчасово окупованої території України та районів АТО.

Для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, за допомогою звернулося: 2014 році – 58 таких осіб, 2015 – 36, 2016 – 32 та 2017 року – 19 осіб.

У серпні виповниться три роки відтоді, як у селі Рачин Горохівського  району живе багатодітна сім’я Олександра й Ганни Кондратенків.

На Волинь вона приїхала з п’ятьма синочками – Артуром, Давидом, Марком, Данилом і Павлом. Найстаршому з них – 10 років, наймолодшому – 4. У Рачині сім’я поповнилася двома донечками – Марійкою й Миросею. Перша з них з’явилася на світ 1 січня 2015 року. Найпершою на цей час у Горохівській центральній лікарні, йдеться на офіційному сайті  Горохівської райдержадміністрації.

Нещодавно разом із директором Горохівського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Віталієм Грищуком та головним спеціалістом сектору прийому громадян управління соціального захисту населення райдержадміністрації Тетяною Бойко ми відвідали багатодітну сім’ю Кондратенків. Зустріч була дуже цікавою й надзвичайно зворушливою.

– Шановні Ганно й Олександре, навіть на перший погляд видно, що Ваша багатодітна сім’я – щаслива.

– Ви дуже правильно сказали. В найпершу чергу ми щасливі тим, що в нас такі хороші й гарні синочки й донечки. Сім’я – це святе, а діти – це найбільший Божий дар, продовження роду. І ми з чоловіком безмежно вдячні Творцеві за  цей безцінний дар, що в нас багатодітна сім’я, що живемо у взаєморозумінні, злагоді та достатку.

Для наших двох донечок-красунь місцем народження став Рачин. Волинь і для нас – друга мала батьківщина, яку ми дуже полюбили й не збираємося залишати.

2

– Звідкіля Ви приїхали у Волинський край і чому так полюбили його?

– Проживали ми в Красному Лучі Луганської області, моєму рідному місті. Мій чоловік уродженець Донецька. У Красному Лучі, де ми познайомилися й одружилися, працював шахтарем. Отримав травму та інвалідність. Я була кухарем у лікарні. Мали свій будинок, декілька соток землі.

Але коли почалася неоголошена війна, коли безперестанку бомбили й обстрілювали наше місто, перетворюючи його в руїни, коли ми опинилися без засобів на існування й були приречені на смерть від зброї чи  голоду, залишили з болем у серці та тривогою свій рідний край.

– Чому обрали Волинь, західну Україну – регіон, про який кремлівська пропаганда протягом тривалого періоду створила потворне враження: тут живуть бандити-головорізи, п’ють, як вампіри, людську кров.

– Дійсно, жителів Донбасу кремль бомбував активно постійно й цілеспрямовано. Але на нас це не вплинуло, в нас була своя думка. Олександр приїжджав із Луганщини до своїх рідних, які вже давно живуть в Старому Порицьку Іваничівського району. І ми знали, що на Волині, як і у всій Західній Україні, живуть щирі трудолюбиві й доброзичливі люди, готові допомогти в біді. Переконалися в цьому, коли, рятуючись від війни, руїн та злиднів, переїхали сюди. Люди живуть тут набагато краще, як у так званій ЛНР.

Нам допомогли купити хату, в якій є газ. А керівник СФГ «Зоря» Степан Сайкевич, надзвичайно добра й щира людина, подарував нашій сім’ї корову, щоб дітки пили молоко.

Маємо в користуванні 58 соток землі, на якій господарюємо, вирощуємо зерно, картоплю, городину. Регулярно одержуємо соціальні виплати, допомогу на дітей. Сім’я наша задоволена й щаслива. Живемо між добрими й хорошими людьми, які небайдужі до нас.

Такою дружною та єдиною родиною повинна бути наша Україна. Тоді вона буде заможною й багатою державою. Звичайно, що в найпершу чергу повинна припинитися війна, повернутися до України-матері тимчасово окуповані території.

Дякуємо всім добрим людям за допомогу. Молимося за мир та єдність нашої України.

Коментар
28/03/2024 Четвер
28.03.2024