Історія про лікаря, будинок і вулицю у Горохові

21 Лютого 2021, 14:02

2971

План будинку

Іван Пилипович Дубчук (1850-1945р.) – лікар, православний. За «труды по оспорививанию» нагороджений Імператором Олександром ІІІ срібною медаллю в 1889 році, золотою медаллю в 1896р, золотим годинником в 1904р. і званням «личного почетного гражданина» в 1905 році вже Імператором Миколою ІІ.

Після закінчення державної служби, яка проходила в різних в волостях Володимир-Волинського уїзду, куди входив і Горохів, отримав у власність ділянку землі (0,5га) під забудову в Передмісті Горохова. Далі була Перша Світова Війна. Документ на спорудження будинку був розроблений в 1925 році. Будинок мав служити для проживання і ведення приватної медичної діяльності. Адміністративний поділ міста по вулицях був започаткований коли Горохів став під владою Польщі. А вулиця, на якій був збудований цей дерев’яний будиночок отримала назву Gorna (Гірська), оскільки пролягала від перехрестя, де стояла Часовня (тепер Капличка), минаючи Холонівське роздоріжжя направо-вверх по Цегівській дорозі до межі міста. Ця вулиця була найдовшою в Горохові. Дорогу виклали бутовим камінням. Під дорогою, в місці де знаходився досить потужний паровий Gornej млин і тартак, на Холонівському роздоріжжі, проклали водостік. Ця вулиця була забудована добротними цегляними будинками, серед них і досі прикрашають вулицю будинок збудований Іваном Лотоцьким та будинок збудований Костянтином Бакальчуком, які емігрували з Америки до Горохова. Біля десятка жителів вулиці були власниками зареєстрованих автомобілів і мотоциклів.

Як видно з плану забудови за городом І.Дубчука знаходився єврейський цвинтар (Cmentarz żyd.). Жителів вулиці, серед яких майже не було євреїв, цікавило питання: чому в невеличкому містечку єврейський цвинтар в Передмісті, а два інші (православний і католицький) на Видумці. В Російській імперії діяли певні обмеження щодо місць проживання євреїв, їм заборонено було поселятись общинами за межами червоних ліній. Чи діяла ця заборона і на поховання, питання риторичне, може історики підкажуть. А дальша історія цвинтара така. При німецькій окупації надгробки з цвинтара німці використали для вимощування тротуарів. Завершила зачистку вже радянська влада, яка в п’ятдесяті роки минулого століття вирішила розширити базар, використовуючи надгробки, як фундамент під муровані стовпці огорожі торговиці (так називалось місце продажі різної живності з возів). В небазарні дні (базар був тільки в неділю) тут місцеві жителі випасали корів, а діти ганяли м’яча. Тепер тут територія ринку. Скромний будиночок І. Дубчука, як і його самого в окрузі знали всі. Саме сюди йшли і їхали на підводах немічні, які потребували лікування. В переважній більшості це був простий український люд. Поважний лікар недолюблював «пихатої гнилої інтелігенції» і тих кого «жаба давить». А за допомогу казав: «Помоліться за мене».

З початком Другої Світової Війни в 1939 році, коли в Горохів вступила Червона армія (прийшли «мілінькіє») і в 1941 році, коли настала німецька окупація, місто переходило від одних до інших практично без боїв і залишалось неушкодженим. В лютому 1944 року певний час в будинку лікаря І. Дубчука квартирували червоні партизани М. Наумова, які ночами тероризували населення оточуючих сіл під виглядом української партизанки. Перший раз місто було звільнене від німців Червоною армією 4 квітня, однак вже 12 квітня знову повернулись німці. Справжній жах для жителів міста настав 13 липня 1944р. під час другого звільнення Горохова. Місто зазнало значних руйнувань від надміру інтенсивних артилерійських обстрілів і авіаційного бомбометання Червоної армії. Більшість будинків по вулиці було знищено. Серед них і будиночок І.Дубчука, в який поцілила авіабомба. Коли вибухи припинились Дубчуки повиходили з льоху, в якому пересиджували цей жах і побачили те, що залишилось від будиночка. Серце поважного доброчесного лікаря не витримало… Наступну зиму довелося квартирувати в доброзичливих сусідів Круковських, які проживали навпроти. Їхній столітній глинобитний будиночок ще й досі стоїть, але пусткою. Ніби в зажурі пригадує всю історію вулиці і її мешканців.

На жаль, фотографій з довоєнної вулиці не маю. У 1995 році в Горохівській школі імені Івана Франка відбулася зустріч гімназистів воєнного періоду. На ній колишні гімназисти мали змогу переглянути і прокоментувати фотознімки того часу. Після зустрічі я всі ці матеріали передав керівництву школи для створення музею історії школи. Однак чомусь всі вони при загадкових обставинах безслідно кудись зникли. Серед них були і світлини цієї вулиці.

Тут пройшло все моє життя. Десять років колись щоденно ходив цією вулицею до школи. Допитливий хлопчина знав всіх жителів, та й вони мене впізнавали, бо я ж Ксені Дубчукової син.

Що стосується назви вулиці, яка польською владою була названа Gornеj, то при «перших совєтах» її перейменували в Двірцеву (багато красивих будинків було). Після смерті «вождя народів» стала носити ім’я Сталіна. При «хрущовській відлизі» змінилася на Кірова. І вже при Незалежній Україні отримала назву Козацька (очевидно маючи на увазі напрямок Берестечко-Пляшева). Так би хотілося, щоб моя вулиця назви більше не змінювала.