«Але в Україні війна, то хто ж як не сини й батьки захистять своїх матерів і дітей», – військовий Дмитро Капітула

30 Серпня 2017, 16:17

2467 Джерело: volyn.com.ua

Із представниками трьох поколінь цієї родини Капітули пощастило зустрітися в Горохові. Дмитро Вікторович тепер навчається на четвертому курсі Одеської військової академії, щоб стати десантником-професіоналом, а додому приїхав у відпустку. Спілкуватися з цим комунікабельним чоловіком було дуже приємно, бо дивував високим інтелектом, інтелігентністю

Чому вирішив бути військовим і як такий крок у непростий час війни в Україні сприйняли батьки? Він змалку любив усіляку техніку, але, як хотіли найрідніші, вступив навчатися на бухгалтера у Горохівський коледж Львівського національного аграрного університету. Про це пише «Волинь Нова».

Охоче пішов служити у Збройні сили України. Армійські будні настільки припали до душі, що в 95-й окремій аеромобільній бригаді в Житомирі минули швидко, наче день. Коли повернувся додому, батьки порадили житейським хлібом обрати службу в міліції. Так і зробив їм на догоду, але вчасно зрозумів, що це не його професія. І став контрактником 13-го окремого аеромобільного батальйону.

8 березня 2014 року у складі 95-ї окремої аеромобільної бригади Дмитро Капітула виїхав на полігон «Широкий Лан», потому на кордоні Херсонщини з Кримом виконував поставлене перед військовослужбовцями завдання не пропустити російського агресора далі на українську землю, а з 21 квітня бригада зайняла оборону на Донеччині, де хлопець продовжив службу водієм комбата.

За відвагу, сумлінне виконання обов’язків, готовність бути з бойовими побратимами у шквалі війни на передовій Дмитро Капітула нагороджений медалями «За взірцеву службу», «Учасник АТО».

— Звісно, мама спершу і словами, і сльозами намагалася вмовити мене, щоб обрав мирну професію. Але в Україні війна, то хто ж як не сини й батьки захистять своїх матерів і дітей?! Горджуся своїм татом, бо зрозумів мене і підтримав рішення як справжній чоловік, — сказав майбутній офіцер.

Сьогодні у послужному списку захисника Української держави Дмитра Капітули 45 стрибків із парашутом, гарт на полях кровопролитних боїв на Донбасі і грунтовні знання, здобуті в омріяній із дитинства військовій академії. Що планує після її закінчення навесні наступного року? Найперше — повернутися на передову і відвоювати мир Батьківщині.

— Бо хіба будуть спокійними і щасливими мої батьки, дружина Ольга, односельчани, якщо українці гинутимуть на рідній землі? — так міркував, пригортаючи синочка.

Автор: Леся ВЛАШИНЕЦЬ

Коментарі

30 Серпня 2017, 21:49

В Украине война власти с народом ! Власть 90% иудеев, которые неневидят нас<br/>Не только народ Украины, а и европейские политики устали от вранья руководства государства.

30 Серпня 2017, 23:06

внас офіціально обявлена війна???? чи так зване ато?????.....брешете на кожному кроці...

31 Серпня 2017, 13:44

Постоянная бессмысленная война становится смыслом существования режима. Победа не нужна. Победа бессмысленна. Потому что Океания всегда воевала с Остазией. Потому что война — это мир, свобода — рабство, незнание — сила…Что бы мы ни делали, всё равно получается совок. Совок, в котором девяносто процентов беднейшего населения совершенно бесправны, но формально имеют все права. Совок, в котором принята самая лучшая Конституция, а страна всё равно живёт по понятиям. Совок, в котором власть передаётся по наследству: от секретаря райкома — к его сыну, секретарю комсомола; от красного директора государственного предприятия — к его дочери, приватизировавшей завод.Почти каждый из нынешних власть имущих — родом из парткомовских, райкомовских, директорских, советско-профессорских, генеральских. Или из уголовных. В 1991 году они сменили вывеску и переписали правила игры, назвав их модным словом «демократия». В 2004-м они объявили очередной косметический ремонт. В 2014-м — капитальную перестройку. Но как бы мы ни надеялись, и что бы они ни делали, какие бы законы не принимали, но расклад не меняется: по-прежнему 10% парткомовско-чиновничьих бандитов живёт за счёт 90% остальных. И дело совсем не в гримасах капитализма. Рыночные отношения предполагают обязательную конкуренцию; совок — безусловное сохранение статус-кво, бесконечное воспроизводство феодальной системы. Иногда феодалы воюют между собой за право на наши деньги, наши ресурсы, наш труд, и тогда нам кажется, что осуществляется революция… Но нет — победившие феодалы ещё опаснее прежних; и бесправные становятся ещё бесправнее, правящие — упиваются вседозволенностью. Война, патриотические чувства, консолидация нации — только укрепляют правящий режим. Во время войны можно больше запрещать, больше следить, больше сажать, больше забирать. Военная индустрия феодального государства исправно платит ренту феодалам. Опасных пассионариев пожирает фронт. Ежедневные кровавые жертвы формируют в массовом сознании образ страшного, непобедимого врага, единственной защитой от которого является мудрость высших руководителей. Если бы не они — было бы ещё хуже, если бы не они — мы бы все уже умерли. Постоянная бессмысленная война становится смыслом существования режима. Победа не нужна. Победа бессмысленна. Потому что Океания всегда воевала с Остазией. Потому что война — это мир, свобода — рабство, незнание — сила… И вот самое главное. Никакие выборы ничего по сути не изменят. Во-первых, сами выборы под контролем феодальной системы являются хорошо срежиссированной фикцией, грандиозным псевдодемократическим шоу, главная цель которого — периодическое понижение градуса социальной напряжённости. Выборы — это предохранительный клапан для перегретого пара. Во-вторых, никакая «партия», и никакие «лидеры» даже не предполагают демонтаж существующей феодальной системы. Кто бы ни пришёл к власти в результате формальных «выборов» — все они, от оппоблока до младодемократов — творцы системы или её производные, рабы, мечтающие иметь своих рабов. Иных система просто не подпускает к контролируемым ею «демократическим» процедурам — это делается с помощью карманных СМИ и «правоохранительного» репрессивного аппарата. Выиграть у системы, играя по её правилам, невозможно. Вот что важно знать, чтобы наконец начать выигрывать.