У Берестечківському костелі зберігалися мощі святого Валентина до приходу «совєтів»

Історик Сергій Лис опублікував в мережі Facebook допис про історію Дня закоханих і наводь факти як вшановували святого Валентина на Волині.

Подаємо допис без змін.

«День святого Валентина, День закоханих. До цього свята, яке весело відзначає вся Європа, у нас часто можна почути чимало зауважень, типу: сучасне західне комерціалізоване дійство, наступ глобалізації на традиційну українську культуру. Чи правда це? Ну що ж, давайте розберемося, чи це суто сучасне свято і чи має воно стосунок до України.

Спочатку поговоримо про Європу. Там цей день, як свято кохання, насправді не вигадали у ХХ столітті, а відзначали ще з часів Середньовіччя. Наприклад, Валентинів день в Англії та Шотландії в старовину супроводжувався таким звичаєм. Молоді люди клали до мішечка відповідну їхньому числу кількість квитків, з позначеними на них іменами молодих дівчат; потім кожен виймав один такий квиток. Дівчина, ім'я котрої діставалось таким чином молодому чоловіку, ставала на наступний рік його «Валентиною», а він – її «Валентином». Це передбачало на цілий рік відносини між молодими людьми, подібні до тих, що, за описом середньовічних романів, були між лицарем та дамою. Про цей звичай згадує у своїй знаменитій пісні шекспірівська Офелія.

А тепер помандруємо ще глибше у давнину. За церковним переданням єпископ Валентин (176–270 рр.), усупереч забороні імператора Клавдія ІІ Готського (прихильника культу Непереможного Сонця), вінчав за християнським обрядом римських солдатів. За що імператор єпископа і стратив. Нині критики говорять, що церковне передання не є історично достовірним. Ну звісно! І так – з багатьма життєписами святих раннього християнства. Але це не заперечує того факту, що вже з часів Середньовіччя у Європі день пам’яті єпископа Валентина вважався святом закоханих.

Можливо, коріння цієї традиції сягає ще дохристиянських часів. Адже в Древньому Римі 14 лютого відзначалося свято Римської богині шлюбу, материнства і жінок Юнони. У цей день дівчата писали любовні листи. Їх поміщали у величезну урну, а потім чоловіки ці листи тягнули. Після цього кожен чоловік починав виказувати знаки уваги тій дівчині, любовний лист якої він витягнув. Наступного ж дня, тобто 15 лютого, відбувалося свято на честь бога природи і пристрасного кохання Луперка (Фавна). Оскільки «святе місце пустим не буває», із забороною у 494 році Папою Геласієм І свят Юнони і Луперка народ не припинив їх відзначати, а просто змінив назву цих празників. І тепер це став день святого Валентина – покровителя закоханих.

А проте, хто знає, можливо церковне передання є й правдивим і Валентин таки справді опікувався закоханими, які хотіли обвінчатися всупереч заборонам імператора Клавдія ІІ. І саме тому празник саме у його честь (а не якогось іншого християнського святого) і замінив стародавнє свято Юнони.

Ну і тепер про наші рідні терени. Виявляється, святий Валентин таки має відношення не те, що до України, а конкретно до Волині. В місті Берестечко Горохівського району в XVII столітті був побудований Свято-Троїцький костел. Біля костелу була збудована каплиця, в якій знаходилась частина нетлінних мощів єпископа Валентина. Свого часу до цих святих мощів ходили приклонятись не лише католики, а й православні волиняни.

Про мощі святого Валентина в місті Берестечко згадує в оповіданні «У святого Валенти» Ісаак Бабель. Це оповідання засноване на записах щоденника, який автор вів перебуваючи на службі в Червоній Армії, коли та у 1920 році здійснила інтервенцію до Західної України. У ньому Ісаак Бабель описує розкрадання більшовиками католицького костелу в Берестечку та зневажливе ставлення до нетлінних решток єпископа. Однак, у 1920-х – 1930-х роках мощі святого Валентина все ще перебували у костелі. Зникли вони вже після 1944 року, коли Берестечко знову зайняла Червона Армія. Доля мощів невідома. Скоріше за все, за зникнення реліквії відповідає радянська влада, яка берестечківський костел закрила.

Але й досі частина мощів святого Валентина (кістки і фрагмент черепа) знаходяться у галицькому Самборі в храмі Різдва Пресвятої Богородиці. Ця частина мощів святого була 1759 року з Риму передана Папою Климентом ХІІІ. У Римі в архівах Папського інституту є запис про те, що священномученик Валентин є покровителем Перемишльсько-Самбірської Єпархії. Опосередковано це доводить автентичність святих мощів у Самборі.

А тепер трохи про українську етнографію. От що цікаво: 14 лютого таки має певне відношення до закоханих і в українському народному календарю. На цей день (за новим стилем) припадає православне пошанування пам’яті святого мученика Трифона Апамейского. Але в народі це свято називалося днем Трифона-перезимника, або Зорепадом. Так от, вважалося, що святий є заступником від злих чар. А ще цього дня дівчата і хлопці молилися, аби святий дарував їм щастя у взаємній любові. Ну і якщо бачили падаючу зірку, то можна було загадати собі щасливе кохання. Вважався святий і тим, хто дарує щастя не лише закоханим, але й подружжю. Мене, правда, завжди зачудовувало, що Трифона також вважали цілителем, який може позбавити людину від хропіння. Мабуть, для міцних стосунків це, іноді, теж важливо