Пам’яті Андрія Охотинського зі Стариків: митець і воїн, який загинув у війні проти російських окупантів
-
-
>
-
>
-
>
880
Військовослужбовець Андрій Охотинський був старшим солдатом, розвідником-кулеметником першої групи спеціального призначення взводу розвідки Національної гвардії України.
Загинув 27 грудня 2023 року внаслідок мінометного обстрілу позицій у районі населеного пункту Діброва Луганської області. 27 грудня 2024 року минає рік з того часу, як 22-річний житель села Старики загинув у війні з російськими загарбниками, про долю Андрія Охотинського дізнавалася кореспондентка Район.Горохів.
3 січня 2024 року воїна відзначили почесним нагрудним знаком «Золотий хрест» від Головнокомандувача Збройних Сил України Валерія Залужного. Нагороду передали його матері Руслані Залевській.
24 вересня Указом Президента України від 17 травня 2024 року №335/2024 «Про відзначення державними нагородами України» за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, старшого солдата Охотинського Андрія Ярославовича відзначили орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Державну нагороду з рук представників Національної гвардії України отримала мати загиблого військовослужбовця.
Народився Андрій Охотинський 18 березня 2001 року. Ще з дошкільного віку мріяв стати солдатом. З усіх його дитячих іграшок найулюбленішими були військові машини та воїни в формі.
Навчався хлопець у Берестечківській школі. Завжди мав багато друзів. А ще – понад усе любив малювати. Дуже тішився, коли після закінчення дев’ятого класу вступив до Волинського державного училища культури та мистецтв імені Стравінського.
Трохи пізніше Андрій здобув професію «Тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва» у Професійно-технічному училищі №27 міста Берестечко. Окрім навчання хлопець активно займався спортом. Відвідував секцію боксу Горохівської дитячо-юнацької спортивної школи імені Олександра Баламута. Згодом продовжив займатися улюбленим видом спорту, уже працюючи в Луцьку.
З початком війни, приїжджаючи з обласного центру, запитував маму чи не було для нього повістки. Вона ж відповідала, що ні, навіть не допускаючи думки, що її син ризикуватиме життям вдалині від рідного дому.
Про те, що Андрій пішов воювати, Руслана Леонідівна дізналася згодом. Нічого не сказав, оскільки був певен – не відпустить…
Пройшовши курс базової бойової підготовки, він поповнив лави полку «Азов».
Як тільки міг оберігав матір. Під час телефонних розмов майже не говорив про війну. Водночас пліч-о-пліч із побратимами боронив честь і гідність нашої держави.
Якось восени Андрій приїхав додому з красивою квіткою для мами та букетом троянд для бабусі. Тоді ж він уперше познайомив із рідними свою кохану дівчину Тетяну. Попри радісну подію хлопець був якось незвично замислений, чого не могло не відчути материнське серце.
Залишившись наодинці з сином, мама сказала: «Ти женися, Андрійку! Мені так хочеться потішитися внуками!» Він же у відповідь, міцно обійнявши її, промовив: «Після війни…»
27 грудня 2023 року під час одного з бойових завдань внаслідок тяжкого поранення, воїн Андрій Охотинський помер. В останню путь його проводили рідні та близькі, знайомі й незнайомі люди.
У батьківській оселі Андрія повсюди його світлини. На більшості з них хлопець у військовій формі, про яку з раннього дитинства мріяв.
Майже в кожній кімнаті його малюнки, пензлі, фарби. На столі – написаний хлопцем портрет улюбленої бабусі – Любові Олексіївни. А на кладовищі, на місці останнього спочинку Андрія, серед безлічі квітів – простий олівець і папірець із написом «Ти дуже любив малювати…».
