Лобачівка: листоноша отримала новенький велосипед від газети «Сім'я і дім»

Матір двох дітей, сумлінна працівниця відділення поштового зв’язку села Лобачівка Горохівського району Наталя Вавринюк стала переможницею обласного конкурсу за результатами передплати газети «Сім’я і дім». Поштарка отримала в подарунок від редакції новенький сучасний велосипед «Салют», адаптований для перевезення вантажів – уже третій у домашньому гаражі родини. 

ВІД ХАТИ ДО ХАТИ – ПО 15 КІЛОМЕТРІВ ЩОДНЯ

Тендітну жінку знає все село, бо нема популярнішого за поштарку візитера. Її виглядають здалеку, вона є бажаним гостем у кожній оселі. А надто в хатах самотніх пенсіонерів, для яких Наталя – чи не єдиний співрозмовник, порадник і помічник. У решту ж часу будні одиноких старших людей урізноманітнює радіо. У селі збереглося близько двох десятків радіоточок, так званих «брехунців».

«Літні односельці навіть приходять на пошту, запитують: куди звертатися, щоб радіо далі говорило? Від домашніх телефонів відмовилися, а радіо зберегли» – каже жінка.

Нетерпляче чекає на поштарку й молодь. Бо від Наталі залежить поповнення рахунків мобільного телефону та інтернету, без яких юнакам і дівчатам життя немислиме. Буває, несе до хати вітальні та жартівливі листівки – нині знову стає модно обмінюватися не телефонними СМС, а поштовими листами. А ще поштарка пропонує селянам різну смакоту: від свіжих ковбас, консервів і круп до шоколаду, халви та цукерок. Не дивно, що подекуди її наплічна сумка заважує півцентнера.

«Ой, важко буває обійти свої підшефні 120 дворів із такою купою гостинців, – усміхається Наталя. – Але то наша робота – надавати чим більше послуг односельцям. Добре, що діти з чоловіком допомагають: то пресу піднесуть, то у віддалений закуток села закинуть».

Щодня поштарка долає понад 15 кілометрів шляху. Рятує велосипед, на якому швидше та фізично легше впоратися з роботою.

«Маю два ровери, куплені за свої гроші. Один – резервний, на випадок раптової поломки. Із подарованим газетою «Сім’я і дім» велосипедом тепер уже три» – радіє жінка.
 

«МАТИ, ДОНЯ І Я – ПОШТОВА СІМ’Я»

Як і більшість односельців, сім’я Наталі має чималу господарку. Тримають свиней, годують дрібну живність, обробляють гектар землі. На столі завжди своя городина, сало, м’ясо. Готуються до весілля – 21-річна донька Оля знайшла судженого.

«У нашій родині три покоління причетні до пошти, – наголошує Наталя. – Як була малою, моя мама працювала на відділенні. Тепер я вже 5 років як поштарка, хоча раніше трудилася санітаркою, торгувала на базарі та в магазині. У третьому поколінні теж є поштарка – донька підміняє мене на час відпустки».

Жінка дякує Богові, що не бідують. Ситі, вбрані, доглянуті. Ще й мають можливість пресу передплачувати. Скажімо, «Сім’ю і дім» – на ціле півріччя. Газета подобається й односельцям.

«Почали більше читати, бо люди полюбляють життєві історії. А ще до вподоби рецепти: зручно, коли вони біля плити під рукою» – мовить поштарка.

Наталя не приховує: її професія не з легких. Найважче влітку, коли сім потів зійде під спекотним сонцем. Не ліпше взимку – дубіють на морозі, долають снігові кучугури на заметених путівцях. Як несила, то запрягають коней – і гайда в дорогу на санях.

«Пам’ятаю, як колишня напарниця позичила коня, щоб узимку до віддаленого села дістатися. Аж раптом застрягли у кучугурах. Поштарка перелякалася не на жарт. Каже, кінь не мій, доведеться  відкуповувати. Знервувалася добряче та й постановила вже собі: «Поки дороги не прогорнуть – більше туди не піду». Але куди дітися? Мусила далі крізь сніги пробиватися» – пригадує Наталя.
 

НА ОДНІЙ ВУЛИЦІ – ДВІ СІЛЬРАДИ

У відділенні, де працює поштарка, їх четверо: окрім переможниці конкурсу, трудяться начальник Тамара Піщук, поштарі Наталя Данилюк та Валентина Вуляник. Обслуговують чотири села: Лобачівку, Колмів, Волицю-Лобачівську та Новий Зборишів.

«Села ніби поряд, але кілометражу вистачає, – запевняє начальник відділення Тамара Піщук. – Наприклад, у Новому Зборишеві лише одна вулиця тягнеться на 7 кілометрів – аж до сусіднього села Хмельницького».

До речі, місцина унікальна для Волині. Поштарі мають за сусідів родичів двох лауреатів Шевченківської премії – один із Києва, інший з Луцька. Наприклад, село Лобачівка знане в державі завдяки відомому земляку, лауреатові Шевченківської премії, актору та театральному режисеру Петрові Панчуку. Той створив у Лобачівці сільський аматорський театр. А в сусідньому селі Новий Зборишів народився ще один Шевченківський лауреат – український письменник Василь Слапчук.

«З Василевих родичів уже ніхто не зостався в селі. То він не приїздить, – кажуть поштарки. – А от Петро Панчук часто навідується. Улітку приїде зі столиці готувати нову постановку «Кайдашевої сім’ї».

А ще в «підшефному» селі Новий Зборишів є унікальна вулиця Озерна, яка одночасно підпорядкована двом сільрадам – хати на схід від центру відійшли до Лобачівської, на захід – до Галичанської сільради.

«На одній вулиці аж два празники. Одна половина святкує на Івана Богослова, а сусіди через дорогу – на Покрову. Як хтось помре, то ховають на різних цвинтарях: одних на лобачівському, інших – на кладовищі Нового Зборишева» – розповіли жінки.

Це не збиває з пантелику поштарок, бо тут вони зросли і знають кожного в обличчя, відають, де і як хто живе. Переконані: поряд мешкають порядні сусіди.

«Ходити хатами доводиться й пізніми вечорами, часто над лісом і ставком, – розповідає поштарка Наталя. – Не страшно, бо за своїх людей упевнені. А на чужих поки не натрапляли».

Роман ЖИЖАРА