В Горохові проживає названий син батальйону «Світязь»

Певна схожість була в тому, як колись поєднали свої долі в місті Моспине Донецької області Романові батьки – Володимир Олексійович і Марія Володимирівна Коротицькі. Тато дивом вижив на війні в Афганістані. Був поранений. Уродженка Львівської області, галичанка Марія познайомилася з ним у Моспиному, вийшла за нього заміж. Обоє працювали на залізниці, потім – у сільському господарстві Миколаївщини, виховали хорошими людьми синів Романа і Володимира, дочку Лесю. Після виходу на пенсію переїхали на Львівщину, на батьківщину пані Марії – у село Боянець Жовківського району.

Шкільні та студентські роки Романа пов’язані з містом Миколаїв. Із четвертого курсу технічного інституту його призвали в армію. Після «учебки» направили у Черкаси в окремий мобільний прикордонний загін, що базувався у Великих Мостах на Львівщині. Потім була контрактна служба. Охороняв морські рубежі України.

Демобілізувавшись зі Збройних сил, працював бригадиром, виконробом на будівництві у багатьох містах України та Росії. Не думалося тоді, що згодом сусідня держава захопить частину його рідної Донеччини, а також Луганської області, що йому знову доведеться стати військовослужбовцем, воювати з проросійськими загарбниками на Донбасі…

До анексії Кремлем Криму не встигли продати квартиру в Армянську, змушені були залишити все, що мали, бо чули погрозу тюрмою: «Твоїй молодій дружині доведеться сушити сухарі». Виїхали на Волинь до батьків Іванки – Анатолія Івановича й Ніни Іванівни Оліщуків, які зустріли Романа як рідного сина.

Пішов добровольцем одним із найперших

Після побоїща у Волновасі, офіцер Олександр Фацевич, нині начальник патрульної поліції України, розпочав формувати батальйон «Світязь», який згодом увійшов у підпорядкування Міністерства внутрішніх справ України. Роман Коротицький став одним із найперших його бійців-добровольців. Іванка, яка вже під серцем носила синочка, зі сльозами на очах благала чоловіка не залишати її в такому стані, бо вже знала, що чекає його в зоні так званої антитерористичної операції, яка розтягнулася більш як на три роки та переросла в неоголошену війну, забрала стільки молодих життів. Та Роман заспокоїв дружину: «Все буде добре. Не можу я, досвідчений колишній прикордонник, відсиджуватися вдома, коли на моїй батьківщині війна».

Три дні ми утримували Вуглегірськ, перебуваючи в оточенні. «Світязь» вийшов із нього, на щастя, без втрат.

— У третій декаді серпня наш батальйон під командуванням Олександра Фацевича був уже під Іловайськом, разом з іншими підрозділами звільнив від бойовиків півміста. Не маючи зв’язку, не знали, що потрапили в оточення. Коли виходили з нього, з 31 воїна «Світязя» сім загинуло, решта були поранені чи контужені, — і досі відчувається біль співрозмовника.

Роман був важко контужений, лікувався в Луцькому військовому госпіталі. На той час — 12 листопада 2014 року — Іванка вже подарувала йому синочка. Забирати їх додому з пологового відділення Горохівської ЦРЛ приїхало більше 20 бійців «Світязя». «Буде, Романе, твій синочок і сином нашого батальйону, виросте хоробрим і мужнім захисником України!» — примножували радість щасливого батька його побратими.

Майже триста днів і ночей на передовій

Довго тішитися синочком у сержанта Коротицького не було можливості. Підлікувавшись у Луцькому військовому госпіталі, в січні 2015-го він знову в складі батальйону «Світязь» поїхав на Схід України, в зону бойових дій.

Цього разу — у Вуглегірськ, що неподалік Дебальцевого. І знову гриміли жорстокі бої.

— Три дні ми утримували Вуглегірськ, перебуваючи в оточенні. «Світязь» вийшов із нього, на щастя, без втрат. Лише три бійці були легко поранені та контужені, в тому числі і я, — повертався спогадами в минуле Роман Коротицький.

Слухаючи чоловіка, Іванна доповнює:

— Кожного разу я серцем відчувала, що з Романом щось недобре. Плакала та не спала ночами. Тривожними були для мене всі майже 300 днів і ночей, протягом яких він перебував на передовій. Переживала за кожну з дев’яти ротацій.

Із Курахово, що за 13 кілометрів від Мар’їнки, сержант Роман Коротицький перевівся на службу в патрульну поліцію Луцька. Через бюрократизм, як вважає він, ця процедура тривала аж три місяці. Допоміг колишній командир батальйону «Світязь», той самий Олександр Фацевич.

І хоча чоловік уже не в зоні бойових дій, Іванна все одно переживає за нього. Служба в поліції в нинішній ситуації нелегка та небезпечна. Заспокоюється дружина тоді, коли Роман приїжджає з Луцька додому в Горохів, коли вони разом забирають із дитсадочка сина Сашуню, який утомившись іти, проситься на руки до татка.

Нині Роман Коротицький не лише працює, а й заочно навчається на ІІІ-му курсі юридичного факультету Волинського філіалу Національної академії внутрішніх справ України.

… Поєдналися в долі родини Коротицьких Крим, де живе зараз молодший брат Романа Володимир, Донецька область, звідки родом чоловік Іванни, Миколаїв, у якому мешкає зі своєю сім’єю та працює його сестра Леся, Львівщина і Волинь. І це глибоко символічно. Роман Коротицький упевнений, що Україна буде територіально цілісною та незалежною, здобуде перемогу в неоголошеній війні з російсько-терористичними бандформуваннями та настане мир. Це переконання ґрунтується на тому, що нині Збройні сили України — нездоланні, що держава дбає про їхнє зміцнення.

Автор: Олег ДІДИК