Один день із життя аграріїв Горохівщини. ФОТОРЕПОРТАЖ
-
-
>
-
>
-
>
7471
На Горохівщині живуть працьовиті і віддані своїй справі господарі. І мова піде ні про кого іншого, як про аграріїв, яких знають і цінують не лише в районі, а й за його межами і навіть за кордоном. Та чи вистачає їм підтримки від держави? Бо одна річ – займатися власною справою заради задоволення і йти у збитки, але все-таки кращий варіант – отримувати від тяжкої праці прибуток і почуватися потрібними своїй країні.
Район.Горохів без попередження побував у селах Галичани, Широке та містечку Берестечку, аби на власні очі побачити, чим живуть місцеві фермери та показати один день із життя цих людей. Ми побачили, як працює кооператив «Степ» у селі Галичани, сімейна молочна ферма у селі Широке та Берестечківський плодоконсервний завод.
МРІЇ «СТЕПУ» ПРО МОЛОЧНИЙ ЗАВОД
Під'їжджаємо до ферми. Нас зустрічає ні з чим незрівнянний запах молока, корівки і привітний пес. Починаємо екскурсію.
Сільськогосподарський обслуговувальний кооператив «Степ» у селі Галичани створили ще у 2009 році на базі фермерського господарства «Галичани-Агро-Ленд». Голова кооперативу – Світлана Стецюк. Заступник голови об’єднання – Михайло Стецюк, який і провів нам невелику екскурсію господарством.
Як розповів пан Михайло, у кооперативі зараз 39 чоловік. Селяни вирішили об’єднатися, аби вирішити проблему низьких закупівельних цін на молоко. Тримають тут сорок корів, а також овець, індиків та іншу живність. Молоко кооператив здає на ТзОВ «Молокопродукт», що на Рівненщині.
«Тут у нас невеличка база. Ми тут приймаємо молоко, перевіряємо і охолоджуємо. І коли ми маємо більшу кількість молока, нам заготовувач платить більшу ціну. Коли по району платять за молоко 4,75-5 гривень, у нас члени кооперативу отримують на 50 копійок більше. Сума хоч невелика, проте відчутна», – каже Михайло Стецюк.
Кооператив кілька років тому придбав обладнання «Екомілк» для аналізу молока. Посприяла в цьому районна та обласна ради, а також державна програма для підтримки сільгоспвиробників. «Аналізатор придбали в першу чергу через те, що нам потрібне якісне молоко, а для цього потрібен контроль», – стверджує аграрій.
За його словами, у господарства є косилка, грабарка, прес для тюкування сіна, сівалка та інший інвентар. За рахунок обласного бюджету залужили пасовище. Люди там випасають худобу, а перший укіс завжди іде на сіно. Члени кооперативу мають неабиякі переваги: отримують безплатно штучне осіменіння худоби, корми (восени – тонна жому, а нещодавно завершили роздавання безплатного сіна). Всім охочим надають послуги: косять, згрібають, тюкують. Також плюс об’єднання «Степ» у тому, що кожен охочий може купити тут молоко для власного вжитку і відпадає питання, чи тримати корову вдома.
Є в кооперативу масштабні плани – створити міні-завод із переробки молока і виготовляти м’які і тверді сири:
«У минулому році ми брали участь у державній програмі співфінансування, щоб отримати обладнання для переробки молока. Ми замовили міні-завод з переробки і виготовлення м’яких і твердих сирів. Тому що пакованим молоком нікого не здивуєш, а сир – це вже цікавіше. Ми уклали договір із фірмою «Бліц», що в місті Суми (вона виготовляє обладнання для охолодження і переробки молока, – ред.). Обладнання вже готове.
Зараз готуємо місце під завод, зробили топографічну зйомку. Проект мені пообіцяли виготовити за п’ять місяців. Працюватиме на підприємстві четверо людей, а сам завод буде розрахований на тонну молока. Там буде охолодження, очистка, сепарація і будуть виготовляти вісім видів сирів. Коли приїде обладнання, я направлю в Суми своїх людей і вони будуть там три місяці навчатися», – поділився планами Михайло Стецюк.
Що стосується допомоги кооперативу від держави, то вона не дуже велика – 1800 гривень на утримання однієї корови за рік. А їх тут, нагадаємо, 40. Михайло каже, що держава має допомагати ініціативним людям. Наприклад тим, які мають сімейні молочні ферми. Якщо є п’ять корів – допомогти купити ще п’ять, або дати безвідсотковий кредит. Михайло вважає, що продукт буде якісним, коли аграрії будуть отримувати допомогу, об’єднуватись і все молоко буде в одних руках, а не в бідончиках біля кожного двора.
ДЕ НАРОДИВСЯ, ТАМ І ЗНАДОБИВСЯ
Їдемо гарною польовою дорогою до господарів молочної ферми. Навколо не моря, а цілі океани пшениці, ріпаку і рясно квітнуть соняшники. Напевно, люди, які живуть в такій красі, дивляться на світ не очима, а серцем.
До Марії і Миколи Ковальчуків, які проживають у селі Широке, нас привело їхнє велике господарство. Воно офіційно зареєстроване. Основний вид діяльності – вирощування зернових, сої та олійних культур. Обробляють власною технікою 80 гектарів землі. Також розводять велику рогату худобу і дбають за прекрасним садом, де ростуть персики, яблука, черешні та різноманітні ягідні кущі. Виростили двох дітей – сина і доньку. Син особливо цікавиться господарством і допомагає батькам, адже сам за освітою аграрій.
Ковальчуки тримають аж вісім корів і мріють про створення офіційної сімейної молочної ферми. За день надоюють 80-85 літрів молока. Зазвичай його здають у кооператив «СТЕП», членами якого є, але якщо місцеві приходять за молоком, нікому не відмовляють. Микола показав нам доїльний апарат і систему для охолодження молока.
Все обладнання господарі купили самостійно. Корми для худоби на зиму заготовляють на власних полях, а в теплу пору року корів випасають на ділянці поля, обгородженій парканом.
Микола 29 років працює вчителем початкових класів, і як каже він сам, у вільний час «допомагає синові господарити»:
«Як то кажуть, де народився, там і знадобився. Син закінчив аграрний університет у Дублянах і пішов по тій стежині. Я бачу, що він горить тим, має бажання господарювати, тому я і Марія наскільки можемо, настільки допомагаємо і у всьому підтримуємо. Синові 26 років і він вже дечого досягнув. Зараз, наприклад, він працює в київській фірмі «Дім насіння» агрономом-консультантом. Інвентар маємо увесь необхідний. З 2003 року ми почали цим займатися – купили трактора, плуга і так потягнулося одне за другим. Словом, «залізяччя» маємо багато».
Марія – директорка фермерського господарства і займається бухгалтерією. Каже, що спочатку дві-три корови тримали для себе, а потім пішло-поїхало.
«На наших паях косимо і сушимо сіно, тюкуємо. Все робимо самі. Маємо комбайн, два трактори і майже весь необхідний інвентар. Нам допомагає син, який за освітою агроном, він тут нами керує (сміється – ред.). Є ще дочка, яка живе і працює у Варшаві. Цього року вирощуємо ріпак і пізню пшеницю. Цукровий буряк вирішили не сіяти, бо невигідно. Та і дороги тут не призначені для того, щоб приїхала відповідна техніка забирати їх», – розповіла Марія.
На питання, як зміниться їхнє життя після отримання офіційного статусу «сімейна молочна ферма», Марія каже, що будуть працювати з більшим натхненням, бо це буде стимулом.
ЗАВОД ІЗ БЕРЕСТЕЧКА ЕКСПОРТУЄ У ПРИБАЛТИКУ 20 ТОНН ПРОДУКЦІЇ ЩОМІСЯЦЯ
На заводі кипить робота – привезли огірки. А це означає, що ми побачимо, як вони потрапляють у банки. Магія!
Берестечківський плодоконсервний завод знають далеко за межами України. Господарі – Наталія та Олександр Захарчуки – дбають про імідж підприємства, який здобували роками нелегкою працею. На заводі виготовляють 25 видів продукції – повидла, консервацію, начинки для кондитерських виробів, які зараз користуються неабиякою популярністю.
Плодоконсервний завод приймає на переробку в місцевого населення не тільки яблука, полуниці і вишні, а й помідори та огірки.
«Сировину для закруток і варення нам дає місцеве населення. Зараз у кожного є огірки і помідори, бо цьому сприяє клімат і люди навчилися вирощувати. Яблука у нас місцеві постійно були. Коли був неврожай яблук, ми їздили заготовляти на Закарпаття, або залучали заготівельників», – розповідає комерційна директорка заводу Наталія Захарчук.
Трудяться на підприємстві близько 50 жителів Берестечка і навколишніх сіл. Керівництво зробило процес виробництва безперервним завдяки тому, що влітку заготовляють деякі продукти, зокрема, яблучне пюре, з яким можна працювати протягом року. Тут цінують працівників, адже хороших спеціалістів з руками і ногами забирає Польща, тож їх тут заохочують гідними зарплатами.
Наталія Захарчук детально контролює виробництво і каже, що навіть залучає технологів із інших міст, зокрема із Дніпра. Зараз основна діяльність заводу – розробка нових начинок, адже виробники кондитерських виробів хочуть чогось новенького. Завод нещодавно почав співпрацювати з латвійською кондитерською фабрикою і щомісяця експортує 20 тонн продукції, зокрема джеми і згущене молоко. Пані Наталія розповіла, як підприємству вдалося вийти на міжнародний ринок:
«Ми маємо фермерське господарство і вирощуємо цукрові буряки і якби цього не було, не було б нашого експорту в Прибалтику. Тому що нам треба було продати цукор і знайти на нього клієнта. Ми вийшли на людей, які експортують цукор з Гнідавського цукрового заводу у Прибалтику, познайомилися і запропонували крім цукру ще те, що в нас є – повидло і згущене молоко. Спочатку вони передали зразки на Даугавпільську фабрику, там зробили випічку. А далі ми почали пропонувати інші продукти. Зараз ми раз на місяць експортуємо двадцять тонн».
Керівництво намагається шукати нові шляхи збуту. Подекуди, це нелегко, бо конкуренція на українському ринку нечесна. Виробники намагаються дешево продати неякісний продукт через систему «Прозоро» в той час, коли Берестечківський плодоконсервний завод випускає натуральне і без «хімії», але трохи дорожче.
На завод ми потрапили в «гарячу» пору: якраз привезли огірки на консервацію.
Наталія каже, що в них все «ручна робота» – закрутки і повидло виготовляють за ДСТУ, тому все таке смачне. Планів на майбутнє у подружжя Захарчуків багато: хочуть замінити обладнання на новіше, розробляти більше начинок, змінювати упаковку і склотару.
АГРАРІЯМ ПОТРІБНА ПІДТРИМКА ВІД ВЕРХОВНОЇ РАДИ
На Горохівщині ми побачили фермерів і товаровиробників, які мають велике бажання рости і розвиватися, хоча мають мінімальну підтримку від держави. Перспектива є, але для цього потрібно повертати людей в село і створювати робочі місця. Аграрії як ніколи потребують підтримки від Верховної Ради, проте дотепер лобіювати їх інтереси не було кому. Мільярди з державного бюджету нібито виділяли на підтримку фермерства, проте в результаті латифундисти і великі корпорації забирали під себе всі дотації.
Голова «Аграрної партії» Горохівського району Тарас Щерблюк каже, що єдиний вихід з цієї ситуації – підтримати на виборах 21 липня саме «Аграрну партію».
«Ні одному депутату, який зараз є у Верховній Раді, не вигідний фермерський бізнес. Треба, щоб «Аграрна партія» зайшла і любіювала інтереси дрібних і середніх товаровиробників. Наша перспектива – повернути людей назад село. Ми знаємо, що мільйони людей виїхали за кордон. Нам треба зробити переробку. Її ми показуємо на прикладі Берестечківського плодоовочевого заводу. Ми бачимо, що там створені робочі місця і для потреб заводу вирощують цукровий буряк. Також хороший приклад – молочний кооператив і сироварня, яку скоро побудують».
Тарас Щерблюк вважає, що аграріїв треба об’єднувати та допомагати їм фінансово на державному рівні. Для цього в районі треба створювати переробні підприємства. За його словами, на Горохівщині тільки ягід вирощують понад 80 гектарів. І займаються цим не великі компанії, а дрібні фермери.
«Треба підтримати ягідництво, але починати не з того, щоб садити, а з переробки. На місцевому рівні ми не можемо людям фінансово допомогти. Аграріям треба дати змогу переробити сировину: шоково заморозити ягоди, запакувати в гарну упаковку. А тоді можна експортувати за кордон, тому що наш ринок перенасичений. Тоді буде результат – додаткові робочі місця в селі та соціальний розвиток», – стверджує голова «Аграрної партії» Горохівського району.
За словами Тараса Щерблюка, простий аграрій на селі виконує важливу роль: забезпечує прогортання дороги, підтримує школу, дитсадки, дає подарунки на Новий рік. За сприяння фермерів у школах вставляють вікна, роблять ремонти, бо допомагати більше нікому.
«Їх тепер треба підтримати на державному рівні. І не на словах, як зараз роблять, а на ділі. Щоб вони отримували дотації, щоб не було купи документації і дозволів. Не обов’язково людям давати гроші, можна і кредит, але це має бути безвідсотковий кредит і мінімум на п’ять років. Через це «Аграрна партія» йде у Раду – щоб лобіювати інтереси таких людей. Аграрний сектор на сьогоднішній день забезпечує 18% ВВП і 40% валютної виручки. Тобто він розвивається, але ці показники можна збільшити як мінімум вдвічі за рахунок нашої родючої землі, працьовитих людей і підтримки держави», – переконує Тарас Щерблюк.
Також, на його думку, велика проблема – високі ціни на добрива і пальне. Вони для фермерів повинні бути дешевшими:
«В Україні є величезні заводи, які виготовляють мінеральні добрива, але чомусь мінеральне добриво для нас найдорожче в Європі. Ми його завозимо з Росії, Китаю, Європи. А своє виробництво не зрозуміло для кого працює. Чому не допомогти фермерам купити добрива дешевше і не зробити підтримку з державного бюджету? Так само дизельне пальне. Воно для фермера має як у Європі коштувати на 30-40% дешевше, ніж на заправці. Коли фермер вирощує продукцію з такими затратами, він однозначно її продає дорого. Це відображається на кінцевому споживачеві».
Є надія, що ставлення до фермерів зміниться і людей почують, підтримають не тільки словами, а й ділом. Після знайомства зі всіма цими працьовитими людьми, здається, якою б не була ситуація в країні, в які б умови їх не ставили, вони завжди знайдуть вихід. Вони попри всі негаразди будуть любити свою роботу, свою землю і працюватимуть на благо суспільства і своїх дітей.
Світлана КИРИЛОВА
-
Сьогодні
-
Завтра
-
Незабаром
