Ліс у жіночих руках: як Наталія Козій опікується Горохівським лісгоспом. ФОТО

11 Серпня 2020, 17:07
Наталія Козій 7115
Наталія Козій

Наталія Козій уже понад місяць керує Горохівським лісомисливським господарством. Його територія – 16 тисяч гектарів. Обов’язки очільниці перейняла із 3 липня. До цього 17 років пропрацювала у Володимир-Волинському лісгоспі, кілька з них – на посаді головної лісничої.

Журналістка Район.Горохів поспілкувалася з Наталією про її улюблену справу життя.

Починала вона інженеркою із лісовідновлення (зараз посада називається інженер лісових культур, – авт.) у Володимир-Волинському господарстві. Це була перша робота, де вирощувала рослини від насінини до повністю сформованої лісової культури. Ніколи не думала, що працюватиме в лісовій галузі. Каже: «Про ліс і думки не було».

«Цікаво, коли ти посадила ту насінинку, приїхала через певний час, а вона вже проросла. Вирощую її, як дитину», – ділиться керівниця Горохівського лісгоспу.


Наталія прийшла в галузь і одразу стала інженеркою з лісовідновлення. Розповіла, що про свою першу співбесіду ніколи не забуде. В галузі прийнято, що людина повинна пройти всі щаблі до підвищення.

«Тодішній директор Володимир-Волинського лісгоспу казав мені: «Не маючи стажу і одразу інженером хочеш бути? Не помічником чи майстром, а інженером. Ну, пробуй». Дотепер пам’ятаю ці його слова», – пригадує Наталія Козій.

Жінка зауважила, що тоді колеги сприйняли її, як дитину, бо мала лишень 23 роки, а їм було по 40-50 років. Проте вони її підтримували, багато що навчили.

«За стільки років праці ні разу не почула, що «ти жінка і не годна працювати тут». Принаймні, у вічі такого не казали», – наголосила очільниця Горохівського лісгоспу.


Читайте також: Шість лісництв, найстаріша пасіка і величезний розсадник: як хазяйнує головна ліснича Володимирщини

ПЕРША ЖІНКА – У ВОЛОДИМИРСЬКОМУ ЛІСОВОМУ ПІДРОЗДІЛІ

Наталія Козій ніколи не думала вчитися на факультеті лісового господарства. То був 1997 рік. Тоді тяжко було кудись вступити, аби навчатися, особливо дітям із села.

«Вищі навчальні заклади, можна сказати, були закриті для нас. Було дуже важко», – пригадує Наталія Козій.

Проте сьогодні жінка ні разу не пошкодувала, що не мала вибору тоді.

Наша героїня родом із Чернівецької області. Так вийшло, що приїхала навчатися на Львівщину. Її рідний брат жив у Львові, і вступала туди, куди можна було. Тому подали документи у Національний лісотехнічний університет України, що у Львові, на еколога. З родини в галузі ніхто не працював.


«Перед здачею іспитів виявилося, що на місце еколога претендували 2,5 людини, а на лісогосподаря – 1,2. Тому в останній момент забрали документи з екології й переподали на лісове господарство, аби було більше шансів втупити», – розповіла Наталія Козій.

Тоді думала, що в майбутньому переведеться назад на еколога. Та після пів року навчання плани змінилися. Ця галузь припала до душі тодішньої студентки Наталії.

«Я дуже люблю квіти, природу. Зараз не можу уявити, що навчалась і працювала б деінде», – з усмішкою зауважила жінка.

Наталія була однією дівчиною у групі лісогосподарів. А коли прийшла працювати у Володимир-Волинський лісгосп, то була першою і єдиною жінкою у лісовому підрозділі.

Підприємство ділиться на декілька відділів: бухгалтерію, виробничий, лісовий тощо. Кожен має свою ланку, в якій працює. У Володимирі Наталія працювала у лісовому підрозділі, то жінок там не було взагалі. Вона була ще й першою інженеркою.

Зі своїм чоловіком познайомилася в університеті. Він там навчався після Шацького лісового технікуму на 3 курсі, а Наталія – на першому. Розповідає, що Іларіон завжди допомагав і підтримував. Сьогодні він працює в Локачинському лісгоспі.


Читайте також: Як лісівник з Турійщини виплекав успішне лісництво з нуля

ПЕРШИЙ МІСЯЦЬ РОБОТИ НА НОВОМУ МІСЦІ

Сьогодні в підпорядкуванні Наталії Козій ціле підприємство. Вона розповідає, що треба шукати ресурси, заробляти гроші, щоб можна було заплатити людям зарплату, щоб можна було вкладати в підприємство і далі жити.

Наталія Козій каже, що в лісгоспі їй не важко працювати, а цікаво. Більшість свого робочого часу проводить у лісі. Так було у Володимирі, бо обіймала посаду головної лісничої. Мала в підпорядкуванні 6 лісництв і лісничих.

«Рідко буває, що в неділю, коли вихідний, мене не тягне в ліс. Ліс, ліс, ліс. Люблю відпочивати там із сім’єю. Чоловік часто казав: «Ти ж щойно там була?». А я все одно люблю туди їздити», – з усмішкою поділилася Наталія Козій.

В Горохівському лісгоспі – інша специфіка, тут вона – керівниця. Робота важча тим, що більше часу потрібно проводити в кабінеті. Сьогодні в лісгоспі Наталія налагоджує комунікацію з колегами. Адже поділяє думку, що люди ставляться до нас так, як ми собі дозволяємо.

«Я не люблю себе судити, хай люди кажуть, яка я. Ми познайомилися, придивилися, побачили плюси й мінуси. Ніколи не роблю висновок про людину за чиїмись словами. Я мушу сама оцінити», – зазначила Наталія Козій.


Керівниця лісгоспу додає, що в цій професії один мінус – менше часу можна приділити дітям. Тому старається кожну вільну хвилину проводити з ними. Наталія з чоловіком має трьох дітей: два сини й доньку. Старший син закінчує Шацький лісничий коледж, меншому сім років, він теж кричить, що буде лісником. Доньці 13 років.

«Як маю можливість, то стараюся взяти з собою на роботу меншого сина. Він любить їздити зі мною. Любить збирати квіточки, грибочки у лісі. Дуже шкода, що таке буває рідко», – зазначила пані Наталія.

Робочий день розпочинається із 8:00 і до 17:00. Часто він так не закінчується, бо дуже багато роботи. Бувають такі випадки, коли їде на роботу, а діти ще сплять, приїжджає – а вони чекають.

Посада керівниці – дуже відповідальна. Тому що тут в підпорядкуванні всі ланки галузі. Наталія Козій каже: «Як була головною лісничою, знала свою роботу і все. А тут вже треба переживати за весь колектив. Вникати у всі процеси: бухгалтерію, документи, заготівлю-реалізацію деревини. Але то питання часу, звикну».


Наталія Козій зауважила, що керівництво довірило їй ціле лісове господарство. Тож страх у неї був і досі є один: не підвести людей.

«Керівника не треба боятися, його треба боятися підвести. Отак і я. На мене поклали надію, в мене повірили. Тепер я не маю нікого підвести. Але й сам директор, або ж так як я, директорка, нічого не зробить без колективу. Без колективу керівники – ніхто», – наголосила очільниця лісгоспу.

Наталія Козій зазначила, що вона не прихильниця ламати й створювати все під себе. Каже, що насамперед треба порозумітися з людьми, які тут працюють, а тоді будуть думати про зміни, щоб не нашкодити лісгоспу.

Жінка розповіла, що з людьми говорити важко, бо скільки є людей – стільки й думок.

«Але, повірте, якщо з людьми говорити, вони чують. Одиниці стоять на своєму і все. Не раз були випадки, коли люди були налаштовані агресивно, але після доброї розмови вони змінювали думку. Головне – говорити, стукати, і рано чи пізно, хтось таки відкриє», – пояснила Наталія Козій.

А якщо не виходить переконати людину словами, значить, пояснює Наталія, сіли в машину, поїхали і побачили на свої очі.

«Багато кажуть: «Ой, ви не садите». Не садимо? Поїхали навесні з нами садили дерева. Попрацювали годинки дві-три. І вже кажуть: «А то важко». Ось тоді цінують», – підкреслила Наталія Козій.

Читайте також: Службовий роман: молоде подружжя з Маневиччини об’єдналось завдяки роботі у лісі

ЛІС ВИШТОВХУЄ ТИХ, ХТО ДО НЬОГО БАЙДУЖЕ ВІДНОСИТЬСЯ

Жінка розповідає, що її перше лісове насадження – то сосни, які вже в діаметрі по 18 сантиметрів.

«Це – перші мої дерева. Вже щось лишаємо після себе», – з трепетом наголошує Наталія Козій.

До посадки дерев в лісгоспі залучають всіх охочих. До того ж, при школах є лісництва, де діти теж займаються всіма роботами, що й лісники. Їх залучають до збору насіння, до збору лікарської сировини, до посадки тощо.

Наталія Козій наголошує, що ліс – це структура, в якій працюють люди, котрі живуть лісом. Каже: «Ліс виштовхує тих, хто до нього байдуже відноситься. Такі люди тут довго не працюють».

«Ліс треба любити, жити ним. Люблю працювати в лісі. Приємно їздити й дивитися, от такий був дубочок, через рік – вже отакий, ще через рік – ще підріс. То не переповісти словами», – уявно демонструє керівниця лісгоспу.


Наталія Козій переконана, що жінки обов’язково мають працювати в лісі, бо вони нічим не відрізняються від чоловіків, виконують таку ж роботу.

«Ми такі ж як вони. Маємо такі самі права, робимо те ж саме, що й чоловіки. Виконуємо складну роботу. Жінки також є майстринями лісу, інженерками, керівницями», – наголосила пані Наталія.

Наталія Козій, прийшовши на посаду директорки, започаткувала в лісовому господарстві традицію: їздити з колегами на екскурсії, аби дізнаватися цікаве й нове.

«Відкрию секрет: я люблю їздити на екскурсію. Організували собі з колегами поїздку в Берестечко, проїхалися історичними місцями. Історики розповіли багато цікавого. Я прихильниця того, щоб їздити і дізнаватися про своє. В нас є багато місць, про які ми нічого або мало знаємо», – зауважила очільниця лісгоспу.

Жінка розповіла, що багато хто тут працює, й досі не були в Берестечку. Тому зорганізувалися і таким чином розвіялися після робочого дня. Наталія Козій планує організовувати такі екскурсії неодноразово.

«Спочатку ми вирішили з колективом дізнаватися цікавинки в нашій області, а тоді їхатимемо далі. В цьому лісгоспі такого ще не було. Організували вперше. Із часом будемо їздити й в інші лісгоспи, переймати досвід. Згуртовую таким чином колектив, а то всі сидять по кабінетах, а треба всім знайомитися і гуртуватися», – наголосила керівниця Горохівського лісгоспу Наталія Козій.


В лісовій галузі, яку зазвичай асоціюють з чоловіками, є багато жінок. Зокрема у Волинському обласному управлінні лісового та мисливського господарства працює на сьогодні 468 жінок. Всі вони переважно на посадах бухгалтерок, економісток, кадрових фахівчинь, рідше – інженерок. Є й 12 майстринь лісу тощо.

У Горохівському лісовому господарстві працює загалом 9 жінок. Всі жінки, які сьогодні працюють у галузі, руйнують стереотип про те, що робота у лісі – не жіночих рук справа.

Жінки на рівні з чоловіками несуть службу волинським лісам як на керівних посадах, так і безпосередньо в лісі.

Читайте також: Клаптикові ліси Рожищенщини: нове дихання понівеченої колгоспом землі

Анна КАРПЮК

ФОТО Ірини КАБАНОВОЇ

 

Матеріал створено в межах проєкту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики», що реалізовується Волинським прес-клубом у партнерстві з Гендерним центром Волині та за підтримки Української медійної програми, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується Міжнародною організацією Internews

Коментар
29/03/2024 П'ятниця
29.03.2024
28.03.2024