Весняні ювілеї Ярослава Зеленського розквітли повагою й любов’ю

14 Травня 2021, 17:19
3834

Свій авторитет Ярослав Миколайович нажив, будучи чоловіком слова і діла на всіх посадах, якими гартувала доля, а його 50-річчя розквітло в чудовій сім’ї, в світлиці якої сонячним промінням сяють любов і злагода.

Про це пише газета «Горохівський вісник».

12 травня запам’ятався особливим не лише для її господаря. Цього дня виповнилося 30 років, як він повів під вінець свою дружину, нині – вчительку української мови і літератури Світлану Зеленську. Відтоді на рушникові щастя Світлани і Ярослава Зеленських розквітають квіти взаємоповаги й мудрості, родинної благодаті та завжди весняних мрій.

Свої цьогорічні ювілеї подружжя запам’ятає в колі родини, шанованої в Пустомитах, у багатьох довколишніх селах. Щирі віншування незабутньо вінчаються зі спогадами – окрасою життя кожної людини, яка дорожить ними з вдячністю Богові й усім тим, з ким судилося почуватися гідно й упевнено на своїй життєвій дорозі. Із висоти прожитих літ Ярослав Зеленський із синівською вдячністю каже, що найпотрібнішим завжди й всюди для нього було благословення батьків. Успадкував інтелігентність і відповідальність від мами Антоніни Миколаївни, яка в рідних Пустомитах працювала бухгалтером колишнього колгоспу ім. Дзержинського й начальником відділення поштового зв’язку, й батька Миколи Андрійовича – економіста цього колгоспу. Такими ж розумними й вдячними подружжя Зеленських-старших виростило, виховало доньок Світлану й Ярославу. Власне, в гості до старшої сестри Світлани у Володимир-Волинський, де вона свого часу навчалася у педагогічному училищі імені Агатангела Кримського, пристрастився їздити старшокласник Славко. Придивлявся-приглядався до студентів, вслухався в розповіді про цікаве навчання про те, якими хорошими вчителями початкових класів стануть вони. Заслухався ними настільки, що невдовзі й сам обрав для себе місію педагога, а закладом, в якому вирішив начатися, стало те ж Володимир-Волинське педагогічне училище. До слова, у ньому досі на Дошці досягнень красується непобитий рекорд з метання ядра, встановлений у 1988 році студентом Ярославом Зеленським, який ще був капітаном волейбольної команди училища, займався вільною боротьбою й футболом. Згодом уже зрілий герой цієї публікації став багаторазовим чемпіоном області з цього виду спорту. Здоровий спосіб життя й досі пропагує юним і ровесникам, здобуваючи перемоги в районних і обласних змаганнях із настільного тенісу.

–«Людина, яка не куштувала вчительського хліба, навряд чи зрозуміє, наскільки важкою працею потрібно його заробити, скільки жертовності й натхнення треба вкласти, щоб той хліб смакував. Школа завжди буде особливою вітальнею, в якій із порога пахне знаннями, творчістю», – міркує ювіляр, віддаючи зенітну данину поваги всім, хто безкорисливо дарує дітям розумне, добре, вічне.

У Пустомитівській школі спершу навчав грамоти й чемності її наймолодших учнів. Тим часом заочно закінчував історичний факультет Луцького державного університету ім. Лесі Українки й став викладати школярам історію. За хист організатора й господарника колеги-педагоги довірили йому високу директорську посаду. Може, й досі був би ним, відповідальним і оригінальним у власній методиці керівництва, однак доля розпорядилася по-іншому, тепер уже зрозуміло, чому.

Лідерські якості й хазяйновита вдача Ярослава Зеленського знадобилися не лише жителям Пустомитів, Уманців і Зеленолужного. Ці риси його характеру після децентралізації слугують мешканцям сіл ще й Ватина, Ватинця, Мирного й Десятини, бо тепер пустомитівець Ярослав Зеленський - їхній староста. До таких високих постів протягом десяти років випробовував себе підприємцем, очільником страхової компанії і начальником бурякопункту, підприємцем, тож на лідерство в територіальній громаді претендував уже кандидатом із чималим досвідом у різних сферах діяльності.

–«Я знав, на що йшов, що відповідати доведеться не лише за три села, а перед кожним жителем. Цього не боявся, бо мав намір працювати так, щоб дивитися всім в очі не лише з посадового крісла, а й стільки, скільки Бог дасть віку в рідних Пустомитах», – мимоволі відрекомендовує свою шляхетність герой цієї публікації й адресує вдячність депутатам, односельчанам, при підтримці яких вдалося відремонтувати багато сільських доріг, замінити старі вікна й двері на енергозберігаючі в закладах соціальної сфери, огородити кладовища, здійснити розмежування земель державної та комунальної власності… Та й хіба перерахуєш всі великі й малі справи, якими багатіє життя сільського старости Ярослава Зеленського. До слова, коли пустомитівці свого часу вирішили підключитися до газопостачання, вони ввірили без вагань цю проблему Ярославові Миколайовичу, обравши його головою кооперативу.

-Чи ж до душі нинішнє старостування? – запитую в ювіляра.

–«Вирішувати проблеми людей і громад сьогодні нелегко, але ця робота приносить мені задоволення. Особливо приємно знати, що тобі вірять і довіряють. Що ж до нинішньої посади, то нема й хвилини, щоб дихнути без діла, однак я знаю соціальну інфраструктуру ввірених мені сільських територій, більшість їх жителів, тому вдається встигати все, що зазвичай планую. Ціную те, що на території Мирненського старостинського округу є багато ініціативних, працьовитих людей, з якими зробимо чимало хороших справ», - каже досвідчений лідер.

Подружжя Світлани і Ярослава Зеленських красиве не лише своєю інтелігентністю, співучістю й добропорядністю, а й власною романтичною історією про зустріч, із якої народилася їхня сім’я.

30 років тому в сільській школі вчителькою початкових класів після закінчення Луцького педагогічного училища стала працювати Світлана Миколаївна Парій. Знаю особисто, наскільки зенітним було її бажання бачити себе в цій іпостасі, бо дружили змалку, народившись у сусідній мальовничій Вільхівці. Тоді ми, подружки-нерозлийвода, бавлячись чималою компанією, частенько імітували школу, в якій «керувала» вимоглива Світланка. Такою, натхненною й чарівно усміхненою до малечі, нею замилувався колега Ярослав. Тепер гордиться своїм коханням із першого погляду. Проводив дівчину до квартири, яку вона винаймала, пів року. Більше не гаючись, запропонував руку й серце. Невдовзі вродлива пара стала найщасливішими батьками доньок Наталії й Оксани. Тепер Наталія Ярославівна працює в ТзОВ «Волиньфарм» менеджером по закупівлях і продажу, Оксана Ярославівна (в заміжжі Кремельська) трудиться обліковцем у ТзОВ «Волинь-зерно-продукт». У цьому ж сільськогосподарському підприємстві на хорошому рахунку її чоловік, тракторист-машиніст Іван Кремельський.

Між іншим, турботливий батьківський погляд Наталія й Оксана відчували тоді, коли здобували свої професії, бо батьки студентів коледжу технологій і бізнесу Волинського національного університету імені Лесі Українки обрали Ярослава Миколайовича головою батьківського комітету цього престижного навчального закладу. Приємно й те, що Ярослав Миколайович завжди був і є відповідальним у співпраці з районною газетою «Горохівський вісник». Рекламує нашу 81-річну «районку» газетою цікавою і змістовною, родина Зеленських передплачує її продовж десятків років, а молодший глава сімейства завжди ділиться розповідями про хороших людей і новинами, що стаються в селах.

Народна мудрість навчає, що сім’я, село, країна міцні своїм ладом. Цією істиною на своїй житейській дорозі завжди керується герой цієї публікації Ярослав Миколайович Зеленський, тому всі, хто вітатиме його з 50-річчям, хто віншуватиме його з дружиною Світланою з нагоди перлового весілля, щиро бажатимуть цим хорошим людям щастя й многоліття з роси і води!

Леся ВЛАШИНЕЦЬ


 

Коментар
29/03/2024 П'ятниця
29.03.2024
28.03.2024