«Волонтерство – це вже як хвороба», – волонтер із Горохова Віталій Гладун

13 Січня 2023, 13:53
Віталій Гладун 880
Віталій Гладун

Віталію Гладуну з міста Горохів на Волині – 46 років. Майже 9 з них він волонтерить: збирає та відвозить допомогу захисникам.

Перший Канал Соціальних Новин продовжує фіксувати історії цієї війни. Серед них – історії тих, хто допомагає наближати перемогу.

Попри те, що чоловік не воював, зараз він тимчасово очолює Горохівську районну спілку учасників АТО «Щит».

Віталій Гладун
Віталій Гладун

«У мене просто вибору не було. В лютому всі інші пішли на фронт», – каже Віталій Гладун.

Музей війни

На вході у приміщення, заставлене коробками, – російський триколор. Він тут замість килимка.

«Так тепліше в ноги, правда?» – жартує Віталій Гладун.

Придверний килимок у волонтерському штабі
Придверний килимок у волонтерському штабі

Всередині – повно «сувенірів» з війни: російські рації, аптечки, нагороди і документи. Наповнення аптечок добре показує ставлення російського військового керівництва до своєї армії: активоване вугілля, зеленка, гумовий джгут, який рветься на холоді. Запаковані сухпайки важать значно менше, ніж на них же написано.

Повно уламків того, що прилітало по українських позиціях і вилітало з них в бік окупантів.

«З одним таким «сувеніром» нас дві години протримали на блокпості», – розповідає волонтер. 

Привертає увагу наскрізь продірявлена каска. Вона належала одному з волинських бійців. Чоловік отримав осколкове поранення, але відновився і вже повернувся на фронт. 

Каска волинського бійця. Він вижив і вже повернувся на фронт
Каска волинського бійця. Він вижив і вже повернувся на фронт

Віталій Гладун мріє створити колись музей війни. Тому волонтери з його команди часто привозять щось від бійців, яких відвідують. А візити ці відбуваються нерідко – з початку повномасштабного вторгнення практично щотижня. Не їздили хіба тоді, коли доводилося ремонтувати транспорт.

Волонтер спілки «Щит» Віталій Нагорняк за останній рік більш ніж 40 разів побував у прифронтових місцях. У березні, на початку вторгнення, бувало й по шість поїздок на місяць.

Віталій Нагорняк
Віталій Нагорняк

Він – підприємець, торгує дитячим одягом, але бізнес довелося трохи закинути. Каже, тепер інші пріоритети.

«Прифронтові міста виглядають гірше, ніж Чорнобиль. У Харківській області річку Оскіл переїжджаєш, а там дике поле: ні зв’язку, ні доріг, мости зруйновані. Сумне видовище», – розповідає Віталій Нагорняк.

Віталій Гладун зітхає, що немає жодного державного страхування волонтерів. Тому чоловіки їздять у Бахмут, Курахове та інші гарячі точки, де обстріли фактично не припиняються, на свій страх і ризик. В одного з волонтерів спілки – п’ятеро дітей. 

«Я Донецьку область, мабуть, краще знаю, ніж Волинську. Зараз там просто катастрофа – все розбито. Не знаю, як ми будемо це все відновлювати. Там були гарні охайні міста, а тепер – руїни. Хлопці на новий рік їздили у Бахмут – за 500 метрів від них танк стріляв ворожий», – каже керівник спілки.

Сам він зараз їздить до військових рідше, бо майже весь час забирає робота у штабі та з закордонними партнерами.

«У перші дні повномасштабного вторгнення в мене навіть павербанк на 40 000 mAh розряджався за день – телефон із рук не випускав», – пригадує він.

Режим роботи – 24/7 без вихідних та відпусток, – каже Віталій. Волонтери працюють і з місцевими, які хочуть допомогти війську, і з діаспорою, українськими біженцями в різних європейських країнах, горохівчанами, які ще до 24 лютого поїхали за кордон на заробітки і вирішили надсилати гроші або корисні речі звідти.

«Люди приносять щось, ми сортуємо, складаємо, веземо, передаємо. Хтось приходить з допомогою, хтось навпаки – просить допомогти знайомим військовим. І так щодня», – ділиться горохівчанин.

Зроблене фіксують у журналі. Для порівняння: у 2017 році там було сім записів, а у 2022 – 300.

У 2022 році – 300 записів
У 2022 році – 300 записів

Везуть на фронт усе: від продуктів, інструментів й аптечок до автомобілів та квадрокоптерів, тепловізорів. Допомагають не лише волинським військовим – їздять по всій лінії фронту. Наприклад, на новий рік відвідали Бахмут, куди привезли коптер, два тепловізори, дальноміри, генератори, ліків на 31 тисячу гривень, окопні свічки, які зробили українці в Швейцарії.

«Колись ми мріяли передати хлопцям хоча б один квадрокоптер – сума здавалась нереально великою. А на сьогодні передали вже 47 коптерів і понад 60 тепловізорів», – каже Віталій.

Окрім подяк, критики теж вистачає, – зізнається він. 

«Хтось розповідає, що в мене вже льох тушонкою гуманітарною забитий або що кожен тиждень на подвір’ї новий джип. А це ті машини, які ми ремонтуємо і відправляємо на війну. Хай критикують, а нам своє робити».

Початок волонтерства

До війни Віталій Гладун торгував риболовним спорядженням, орендував ставок. Вперше спробував себе у волонтерстві ще до 2014 року – допоміг товаришу зібрати гроші на лікування дитини. А коли росія напала, взявся шукати необхідні речі військовим.

«Як зараз пам’ятаю, у 2014-му році військовий Ігор Сливка запитав: «А чому ти ще не їздиш на Схід?», – пригадує Віталій Гладун.

Довідково: Ігор Сливка загинув 12 грудня 2014 року в селі Павлопіль на Донеччині. Тоді в районі Маріуполя група дозору полку «Азов» та розвідники ЗСУ поблизу села Павлопіль виявила та ліквідувала снайперську пару противника та знешкодила ворожу диверсійно-розвідувальну групу, яка влаштувала засідку. Автомобіль, на якому рухався Ігор, підірвався на встановленому терористами фугасі. Похований Ігор Сливка у Горохові. Без нього залишились мати, брат, сестра, дружина та двоє синів-близнят. У Горохові назвали іменем Ігоря Сливки вулицю, на якій він проживав. А в Горохівському коледжі ЛНАУ відкрита меморіальна дошка на честь Героя.

«Після цього таки почав. А коли їдеш до одного свого знайомого, треба щось привезти і побратимам. Колись натрапили біля Горлівки на блокпост, де було 24 горохівські хлопці. Так закрутилося», – каже чоловік.

Через рік, у 2015-му, долучився до нової спілки учасників АТО «Щит» як волонтер.

«На той момент почали повертатися хлопці з першої ротації, яким часто було важко знову інтегруватися в суспільство. Виникла ідея об’єднати їх для спілкування і вирішення проблемних питань, зокрема бюрократії. Щоб ветерани могли допомагати один одному. До початку повномасштабного вторгнення у спілці було приблизно 150 людей. «А зараз усі на війні», – каже Віталій.

Після того, як голова й один із заступників повернулися у військо, він став виконувати обов’язки керівника. Зараз весь свій час Віталій Гладун присвячує волонтерській роботі спілки «Щит».

«Моїм бізнесом батько трохи займається, дружина вчителькою працює – за те і живемо. Нічого нового не купуємо: витрачаємо тільки на харчування себе і дітей».

За словами Віталія, робота з військовими має один болючий мінус – чим більше їх знаєш, тим більший твій особистий список загиблих.

«Найважче видаляти номери телефонів. Пам’ятаю, як у цій же кімнаті переді мною зовсім недавно стояв 19-річний Роман Журавель – лише на три місяці старший за мого сина Богдана».

Довідково: Наприкінці 2022 року території Донецької області загинув житель села Старики – Роман Журавель 2003 року народження. 

Стараєшся не зациклюватися на втратах – відволікатися на нові задачі, щоб працювати далі, але це все одно дуже важко. Я часто дізнаюсь про загибелі швидше, ніж військкомат», – зізнається Віталій Гладун зі сльозами на очах.

За ці роки, каже чоловік, разів десять намагався кинути волонтерство і все ніяк. 

«Найдовше затишшя було з 2020 по 2022 рік, коли ми не їздили на схід. Але це не означає, що зовсім зупинились. Все одно щось шукали, передавали. Волонтерство – це вже як хвороба».

Непросто, якщо доводиться відмовляти військовим, але такі ситуації теж трапляються:

«Наприклад, хлопці в тилу охороняють міст і просять тепловізор, забуваючи, що його дальність – максимум 1,5 кілометра. Навіщо витрачати людські гроші на те, що не принесе користі? Мені люди довірились і я відповідаю за те, щоб все зібране витратити розумно».

Волонтерить усе місто

«З новим роком. Ось, тримайте 20 тисяч гривень», – до приміщення волонтерського центру заходить перший заступник Горохівського міського голови Максим Ящукевич

Це працівники мерії щомісяця виділяють орієнтовно 5% від зарплати на допомогу війську. Зазвичай виходить 60-70 тисяч гривень, які витрачають на купівлю авто. 20 тисяч же – залишок за грудень, адже напередодні нового року чиновники вже скидалися.

Купівля автомобілів для військових – один з основних напрямків роботи спілки зараз. І цей процес складніший, ніж може здаватися.

«Часом дивишся оголошення: начебто все добре і ціна підходить, а приїжджаєш – металобрухт. Інколи Польщею треба намотати 500-600 кілометрів, щоб знайти автомобіль, який ще можна довести до пуття. Останні чотири до нас приїхали аж з Шотландії. У них кермо справа, але військовим, аби на ходу були і могли заїжджати в будь-яке місце», – розповідає Віталій Гладун.

Перед відправкою на фронт машини безкоштовно ремонтують троє братів Круковських: Василь, Валентин і Володимир. У директора майстерні Василя син воює, тому мотивація долучитися ще вища.

Слюсарі брати Круковські
Слюсарі брати Круковські

«А загалом ми допомагаємо з 2015 року – для нас війна почалась далеко не 24 лютого», – запевняє Василь Круковський.

За якість тут відповідають власною репутацією.

«У Горохові кажуть: якщо вже Круковські не зроблять, то треба їхати в Луцьк», – зізнається один із братів.

Нарікають тут лише на те, що з активним волонтерством залишається мало часу на те, щоб заробити і на утримання своїх сімей, і на оренду приміщення. Тому просять місцеву владу по можливості допомогти з пошуком іншого, дешевшого приміщення.

«Перерахуйте. Має бути 20 тисяч. Ви краще знаєте, що хлопцям треба. Це від поліклініки», – за пів години після заступника мера приходить медичка. 

Працівниця поліклініки принесла кошти від колег
Працівниця поліклініки принесла кошти від колег

Швидкість, з якою Віталій Гладун рахує купюри, вказує, що це для нього вже звична справа. 

«Волонтерський центр – це не лише одне приміщення. Це все місто. Влітку ми чекали, поки діти підуть у школи, бо це потужна сила. Те, що вони з вчителями і батьками роблять, просто вау. Навіть не знаю, де вони гроші беруть, але результат потужний. Від шкарпеток до консервації збирають – часом не знаєш навіть, куди те все подіти. Зараз бачу, що діти, які в 2014-му році були такими ж волонтерами, вже самі воюють».

За час повномасштабного вторгнення у горохівських волонтерів з’явилося багато друзів і, відповідно, – партнерів з Латвії, Німеччини, Іспанії та інших країн. Нерідко вони знаходять «Щит» у соцмережах і самостійно ініціюють співпрацю. 

«Наприклад, наш горохівчанин працює на німецькій фірмі Karls, а її власник Роберт Даль передав допомоги вже більш ніж на пів мільйона євро. При тому, що я з ним бачився хвилин п’ять всього, бо це дуже зайнята людина. У нього на будинку український прапор, на робочому столі – тризуб, українських військових називає «наші хлопці», – розповідає Віталій Гладун.

Допомога від німецького друга
Допомога від німецького друга

Нагорода волонтерам від 72 бригади
Нагорода волонтерам від 72 бригади

«Перемога буде, коли росія розвалиться»

«Чи не думав я сам піти на фронт? Звісно. З першого дня. Але на прикладі інших хлопців, які волонтерили, а потім пішли воювати, побачив, що тут можу бути кориснішим. Там ти обмежений однією позицією, а тут маєш значно більше можливостей. Хтось мусить це теж робити – без волонтерства на фронті багато чого не буде», – каже чоловік.

Зараз він вважає, що війну можна буде вважати виграною, коли росія розпадеться.

«Якщо ми зараз не змусимо її розвалитись, все повториться. Ви знаєте історію: все життя з нею воюємо. Росія отримує відповідь, підписує мирний договір, а потім кріпне і нападає знову. Зараз в нас є шанс розірвати це коло».

А тоді, мріє волонтер, можна буде і своїм ставком зайнятися, малину вирощувати.

«Як перші рази приїжджав з війни, йшов на ставок, вимикав телефон і три дні працював лопатою, щоб переключитися. Хочеться якнайшвидше знову цим зайнятися».

Син Віталія Богдан
Син Віталія Богдан

«Сувеніри» з війни
«Сувеніри» з війни

«Сувеніри» з війни
«Сувеніри» з війни

«Сувеніри» з війни
«Сувеніри» з війни

«Сувеніри» з війни
«Сувеніри» з війни

«Сувеніри» з війни
«Сувеніри» з війни

«Сувеніри» з війни
«Сувеніри» з війни

«Сувеніри» з війни
«Сувеніри» з війни

«Сувеніри» з війни
«Сувеніри» з війни

«Сувеніри» з війни
«Сувеніри» з війни

«Сувеніри» з війни
«Сувеніри» з війни

«Сувеніри» з війни
«Сувеніри» з війни

«Сувеніри» з війни
«Сувеніри» з війни

Коментар
20/05/2024 Понеділок
20.05.2024
19.05.2024