Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter
фото ілюстративне
фото ілюстративне

Загублені у лісі. Село дачників на Горохівщині, яке зникло із карти

12:34 03.11.2016
2665

Селом-привидом жартома іменують себе мешканці давньої чеської колонії Вільгельмівка, що за 40 км від Луцька в Горохівському районі.

Півстоліття, як назва села зникла з усіх карт. Однак десяток тутешніх аборигенів уперто стверджують, що поселення таки існує. Бо мають дороговказ до Вільгельмівки та власну зупинку на львівській автотрасі, - про це йдетьяс у газеті «Сім'я і дім».

І НАРІК ПАН ДВА СЕЛА ІМЕНАМИ ДІТЕЙ

– На карті села немає, але спитайте будь-кого, де Вільгельмівка, і кожен скаже, – запевняє тутешня жителька Антоніна Дячун. – Нас нібито приєднали до сусідньої Софіївки, однак насправді живемо відокремлено, наче на хуторі.

Статус неперспективного села Вільгельмівка отримала в середині 1970-х. Хоча насправді комісари нищили село одразу після війни. Тут ніколи не було школи, клубу, магазину. Бо надто сумнівна, на думку комуністів, історія поселення.

– Ці землі були у власності чеського пана, який мав сина Вільгельма та доньку Софію. От він і нарік сусідні поселення на честь дітей – Вільгельмівка та Софіївка, – розповідає журналіст Андрій Собуцький, який десятиліття тому писав у «Сім’ї і домі» про село-привид. – Документальні джерела свідчать, що іноземна назва Вільгельмівка нікому не заважала, поки за справу не взялися совіти після Другої світової війни. Спочатку етнічні чехи, побоюючись стати «ворогами народу», втекли на батьківщину, а потім, у 1945–1948 роках, партійні ідеологи намагалися переселити на цю територію холмщаків та лемків.

Переселенці не довго тут жили. Переїхали в сусіднє село Новоселки Чеські. Відтак Вільгельмівка поступово зачахла. Офіційно зникла з реєстрів і карт. Хто зостався жити, тому оголосили: відтепер ви мешканці Софіївки. Хоча документи на хати і земельні наділи переробляти не стали – папери досі з вільгельмівською пропискою.

ДЕСЯТОК ХАТИН І СТАРОВИННЕ КЛАДОВИЩЕ

За переказами, колись Вільгельмівка стояла серед лісу. Поступово його вирубували задля орних земель. А місцевих чехів тіснили докупи. Нині, як села офіційно не стало, десяток самотніх хатин досі стоїть у залишках давнього лісу.

- А онде, за сотню метрів теж ліс із чеським кладовищем. Там п’ять могилок нашої родини і шість Миколиних з першої хати, – каже тутешня мешканка Антоніна Дячун. – Там є древній пам’ятник-склеп, уже мохом поріс. Жодної тріщинки немає. Ще є кілька німецьких могил вояків Другої світової війни.

Молода жінка дивується нашим людям: йдуть до могилок пісок копати.

– Навіть кістки і черепи викопують. Геть совість і страх втратили – так могили паплюжити, – обурюється селянка.

Жінка мешкає у Вільгельмівці з чоловіком, 13-літньою та дев’ятирічною доньками. Мають півтора гектара поля.

– Як виживаємо? Коні є, свині є, руки є, Богу дякувати. Чоловік підробляє на вахті. Таких, як ми, мало. Переважно в хатах дачники живуть – з Луцька чи Горохова. Деякі хати розбирають діти колишніх хазяїв і поступово вивозять або розпродують на дрова, – розповідає Антоніна.

Про перспективи колишнього села жінка навіть не говорить. Пророкує, що невдовзі старі будівлі самі заваляться. А що робити постійним жителям без магазину, ФАПу, пошти – невідомо.

- Не тільки в нас така ситуація. Он, за три кілометри від сусіднього села Мирне теж було село Десятина. Трохи далі – Новостави. Їх теж приєднали до більших сіл. Коли об’єднували за Союзу, туди хоча б автобус ходив. Сьогодні ж жителі загублених сіл мусять до магазинів кілометри пішки ходити, – бідкається жінка.

Роман ЖИЖАРА

19 березня
Вчора
17.03.2019
16.03.2019
15.03.2019
14.03.2019
13.03.2019
12.03.2019
11.03.2019
-->
Підписатися на наші новини
*ви у будь-який момент зможете відписатися від наших новин