Топоніми міста Горохова

Місто Горохів починалося з північно-східної сторони Передмістям, яке розташовувалося по обидва боки від шляху, що веде зі Скобелки (раніше Старогорохів). На початку Передмістя був водяний млин, що стояв на греблі, яка перегороджувала русло річки Гнила липа і утворювала Великий став. В передмісті знаходилось Окописько — єврейське кладовище, Часовня (каплиця), збудована в 1861 році за гроші міщан. Над дорогою стояв Дворянський дім, що колись служив для потреб земства, потім у ньому тримали тимчасово заарештованих. На роздоріжжі між Холонівською і Цегівською дорогами підприємці Грін та Йойлик пізніше збудували потужного парового млина, якому дали назву Гурний – по назві вулиці при поляках (споруда збереглася і донині). Біля млина був тартак – лісопильня. Навпроти стояла корчма. Тут починалась Полянка - міський куток, назва якого пов’язана з близьким розташуванням до полів.

Поля - Помірки (від слова «міряти ») тягнулись на схід від Цегівської дороги. Місцевість на захід від Полянки називалась Долина - топонім, який не потребує пояснення.

Значно складніше пояснити походження сусіднього району міста, який називається Голендри. Старожили розповідають, ніби один вояк з різноязикової армії Наполеона - якийсь нідерландець (по-польськи «Голендер»), повертаючись з полону, осів в Горохові. Тут він одружився і завів своє господарство, що знаходилось на горі над Малим ставом. За іншою версією власник Горохова М. Вельгорський на початку XIX століття, задумавши збудувати сукнобійню, запросив до себе майстра з Нідерландів - країни, ще славилася на весь світ виробництвом сукна.

В обох випадках пояснення топоніму Голендри слід шукати в слові «голендер» - «нідерландець» (по російськи «голландець»). У східній частині Голендри перерізає глибокий Сіньківський рів. Над ровом ще в другій половині XVIII століття поселився виходець з Румунії гончар Сіньківський, якому пан за старанну працю наділив тут два гектари землі. В родині Сіньківських зберігалася дарча грамота на пергаменті, написана латинською мовою, але пропала в часи німецько-фашистської окупації.

Місцевість, що південніше рову, називали Кайтановка. Якийсь Каєтан (польське ім’я) купив колись ці землі у пана. Потім тут розташувався російський прикордонний кінний пост.

Топонім Грабина виник як ознака лісового масиву за переважаючою породою дерев - граба (порівняймо: «соснина», «дубина» і т. д.). Потім ця назва перейшла на частину саду, який знаходився посеред парку. Сад, що ріс поза Грабиною, так і називався Панський сад. Крім парку і саду графині К. О. Лідерс-Вейнмерн (до одруження Свистунова) 1900 року належало в околицях Горохова 1346 десятин землі.

У Грабині, на горі, стояв палац у стилі ампір. У ньому була багата бібліотека, цінні скульптури і картини, серед яких знаходились роботи Рафаеля. Перед палацом, під горою, стояла сукнобійня, а ще нижче - панські конюшні. Поряд з палацом знаходилось приміщення, де раніше засідав мировий суд.

За Грабиною, на південь, тягнулася Широка долина – урочище на полях. За панським садом починалися Випаси, де пасли свиней і велику рогату худобу. Глибока яма на полях носила назву Baп’ярня, бо тут випалювали в земляних печах вапно. Недалеко звідси була череп’ярня, де випалювали черепицю.

Західну і східну частину міста розділяв Малий став порослий очеретом, де колись водилося багато диких качок. За дорогою став переходив у заболочений луг, який називали Пастовні (від слова «пасти»).

Сухіші землі, що знаходились вище, використовувались під городи.

На городі горохівчанина на прізвище Міндюк височіли залишки колишніх оборонних валів, які називали Міндюкова гора. При знесенні цієї гори були знайдені залишки дубового частоколу - почорнілі від часу дубові колоди. Під горою був колись глибокий рів, який тягнувся на південний схід. Очевидно, тут колись закінчувалось місто. Місцевість, через яку проходив рів, називали фоса (від німецького «фос» — рів). Недалеко гори стояла школа - двокласне народне училище, яке існувало за рахунок міста.

Немало клопотів завдавала міським властям дорога, що пролягала понад ставом і з’єднувала західну і східну частини міста. Весною і восени її заливало водою, зносило місток і тоді пройти по ній могла хіба що коза. Тому й називали її в народі козячою дорогою.

Кожного четверга біля Малого ставу відбулися торги. Звідси назва берега понад ставом - Торговиця. Тут зупинялися підводи і відбувалася оптова торгівля, тоді як роздрібна торгівля проходила на Ринку біля синагоги.

Відразу за Передмістям, зліва від дороги, що йшла через греблю, стояла майстерня по ремонту і виготовленню дрібного сільськогосподарського інвентаря, яка належала чеху Клабану. Звідси и назва цієї місцевості – Клабан.

Саме місто починалося за греблею, де жили виключно євреї. Під час перепису 1897 року в містечку чисельністю 4699 чоловік нараховувався 2571 єврей. Займалися вони тільки торгівлею і ремеслом. На початку XX століття в Горохові було 47 крамничок, багато корчм, а також шкальні (від міри рідини «шкалика»), де продавали горілку. Тут було 2 синагоги, причому в більшу синагогу ходили переважно багаті євреї.

Вулиця Сокольська (вела на Сокаль) пробігала повз Церковну площу і крутим вигином на південь виходила до Вигону.

При забудові Церковної площі було виявлено велике поховання. Друге поховання було за Полянкою, над Дружкопільською дорогою, де стоїть і досі великий кам’яний хрест.

Назва площі (Церковна) свідчить про те, що тут колись була церква очевидно, дерев’яна. На її місці потім стояла дерев’яна «фігура » в честь слов’янських просвітителів Кирила і Мефодія.

На Вигін міщани виганяли вранці худобу, звідси вже пастух гнав череду на Випаси. Ввечері череда знову поверталася на Вигін.

До західної околиці підходив колись ліс. Про це говорить нам назва північно–західної частини міста – Підліски, за якими починалися Придатки (від «придатки» – невеликі земельні наділи). В Церковному реєстрі за 1892 рік Підліски згадуються як село приписане до Вознесенської церкви. До цього села прилягали луги, по яких протікала річка Липа. Тут була власність ксьондза – сіножать і земля, яку називали Пробоство (від польського «пробощ» – ксьондз»).

Коліноподібний вигин річки носив назву Дарчине коліно. Цей топонім антропологічного походження, він утворився від власного імені Дарія (зменшене Дарця).

Розширене русло річки називали Кладки. Недалеко від Кладок на березі завжди стояла вода. Це місце називалося Островок. Тут ми маємо приклад перенесення в народі ознак географічного поняття «острів» на воду, оточену сушею. Місцевість далі на захід носила назву Щирське. Водяний млин, що тут знаходився, сад і саджалки належали Щирському.

Там, де розходилися Пірванецька і Дружкопільська дороги, починалися два міські кутки - Видумка (біля Пірванченської дороги) і Полянка (біля Дружкопільської дороги). На роздоріжжі стояла богодільня-притулок для престарілих і калік. Навпроти була кузня, що належала Беєру. В східному напрямку тягнулися Підворки – район, розміщений близько панського двору («під двором»).

Значні перетворення відбулися при формуванні топоніма Видумка. На нашу думку, походить він від дієслова «дути» (інші форми «дме», «видме», «видує»). В словнику староруської мови читаємо – «ржи мало сеют потому: ветром выдымает». Можливо, спочатку звучало Видимка, а голосний «и» потім асимілювався в «у», мало зрозуміла назва перейшла у поширеніше Видумка.

Польові урочища за Видумкою носили назви: Перетік, Перекалля, Гребельки, Дубинка, Гершуниха, Безодня, Гнилівка, Ксьондзівщина.

Серед поля знаходилась долина, по якій перетікала вода з півдня на північ до річки. Потім назва Перетік поширилася на оточуючі поля.

Топонім Перекалля свідчить, що колись тут було багато відходів, які утворюються при виробництві заліза, — перекалин. Можливо, десь тут стояла рудня — майстерня по добуванню заліза з болотної руди. В словнику Даля написано: «Руду перед плавкой перекаливают».

Назва Гребельки пішла від греблі на Пірванченській дорозі. Дубинка - від слова «дуб». Мабуть, колись давно лісовий масив Грабина переходив у Дубину і підходив до Підлісок з півдня.

Урочище Гершуниха дістало свою назву від якогось Гершка, вдова якого, мабуть, цю землю здавала в оренду. На березі була глибока яма, яку називали Безоднею. Пізніше ця назва перейшла на ближні поля. Землі, які називали Гнилівка, близько підступали до гнилого болота, звідки й пішла ця назва. Під Цеговим знаходились ксьондзові землі - Ксьондзівка. Далі йшли Цегівщина - поле під Цеговом.

На Полянці, яка тягнулася понад Дружкопільською дорогою, стояли дві бойні (в одній різали худобу, в другій кололи свиней), гарбарня, де виправляли шкіри, трохи далі була польова цегельня, яку в народі скорочено називали Полівка. За Грабиною під час першої світової війни працював тартак - пилорама, на якій австрійці виготовляли матеріал для оборонних споруд і мощення доріг. Окупанти знищили багато зелених насаджень на околицях міста, зокрема Соснину, яка росла за Грабиною. Зрізані дерева австрійці підвозили до пилорами вузькоколійкою.

На північ від Холонівської дороги пролягала Кульчикова долина. Тут, мабуть, було поле Кульчика чи Кульчицького. Меловиця - так називали місцевість, де тепер росте соснина, тут було багато крейди (російською - «мел»). Місце тепер майже вирівняне за допомогою техніки, колись носило назву Куців рів. Куць - поширене на Горохівщині прізвище. Біля Цегівського лісу, під крейдяною горою, де була колись криничка, знаходилось урочище Базарок. Назва ця свідчить, що колись тут було поселення і велась торгівля. Місцевість на південь носила назву Запуст. Поля були запущені і мали багато рівчаків, корчів і горбиків, звідси й назва.

Навпроти гори була земля, яка належала школі – Учительщина. Ця земля не оброблялась і на ній пасли худобу.

Крутий підйом на Цегівській дорозі, де зліва був цегельний завод називали Сапан-гора. За місцевими переказами, назва гори походить від слова «сопіти» – тяжко дихати. Коням важко було витягати навантажений віз на гору. Тут часто траплялися дорожні пригоди – ламалися або перекидалися вози, калічилися коні тощо.

Олег МОСІЄВИЧ за матеріалами дослідження Ярослава Димнича.